2.Створіть «гроно» до слова «добро», використайте
хмарку слів, доповніть власними асоціаціями.

У цій сильній фразі могутнього Воланда , героя роману « Майстер і Маргарита» , зосереджено вся безмірна і неймовірно емоційна повага до талановитого й справжнього авторства . « Рукописи не горять » , – в цій короткій сентенції присутня ціла гама страждань і пристрастей , до яких схильні по-справжньому творчі люди , і , безумовно , переживання самого автора , неодноразово гнаного й переслідуваного за свої неоднозначні й настільки прекрасні твори .Цією фразою автор хоче загострити увагу читача на тому , що справжнє мистецтво вічне , і що б не трапилося , творець знайде своє визнання , нехай навіть через сотні , тисячі років. Адже як свідчить історія , так мало талановитих людей було по -справжньому оцінено своїми сучасниками. Незалежні , геніальні розуми набагато випереджали свій вік , і лише далеким нащадкам судилося усвідомити всю силу і велич їх дару. І нехай їх книги публічно спалювали на площах , нехай їх імена віддавалися анафемі , лише мудрий час здатний дати рукописам справжню цінність для майбутніх поколінь і мистецтв.Так повставали з попелу твори видатних авторів , несправедливо обмовлених і забутих за часів інквізиції , терору , тотальноюбезграмотності і мракобісся . Адже кожен , хто намагається вирватися з тісних уз загальної сірості , в усі часи представляв собою загрозу. Знищити такого ворога , звернути на порох його твори – це прагнення темних і недалекоглядних людей завдало чимало непоправних втрат історії та мистецтва . Але « рукописи не горять » , і прозріння , світло і справжній геній , незважаючи ні на що , восторжествують .Ніщо не може бути забуте на цій землі , і кожне кинуте в благодатний грунт зерно звернеться незабаром хорошим , щедрим урожаєм. Так кожне талановитий твір , правдиве слово або просто хороший вчинок ніколи не кануть в буття , а залишать свій слід в пам’яті і душах багатьох людей.

Українська музика була невід’ємною складовою побутово-реалістичного й романтичного театру, доповнювала його психо­логічну дію, чіткіше окреслювала людські характери. Тут багато важив неповторний чар української народної пісні. Народна пісенна творчість пов’язана і з розвитком професій­ної української музики («Катерина» М. Аркаса, «Підгоряни» М. Вербицького, «Осада Дубна» П. Сокальського та ін.), стає осно­вою фортепіанної музики та камерних вокальних творів П.Со-кальського, С. Воробкевича, М. Лисенка. Композитори охоче писали музику для хорів, використовуючи народний обрядовий мелос: щедрівки, купальські й весільні пісні тощо. Це сприяло піднесенню української пісні на рівень високого професійного мистецтва. Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнеспри-ятливіші умови склалися для розвитку опери.Д. Антонович по­яснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової підготовки актори не мали, відсутньою була національна оперна традиція і, головне, не було державного опікування українською культурою.Одним із відомих композиторів XIX ст. був С. Гулак-Арте-мовський — оперний співак, драматург, що навчався в Київ­ській духовній семінарії. У 1839 р. М.Глинка, О. Даргомиж-ський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії.Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери. Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — ство­рення за власним лібрето першої національної опери «Запоро­жець за Дунаєм» (1862 р.). Сюжет опери підказаний М. Костома­ровим.Майже 20 років царська цензура забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884 р. М. Кро-пивницький. У другій половині XIX ст.виникає система української му­зичної освіти. Відкрилися музичні училища в Києві, Одесі, Хар­кові, Львові. Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ніщинський за­кінчив Афінський університет, де здобув ступінь магістра наук.В Одесі організував хори і керував ними. Вершиною його твор­чості вважається музична картина «Вечорниці», написана для п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». П. Сокальський заснував 1864 р. в Одесі Товариство любителів музики.Він створив близько 40 фортепіанних п’єс, 40 романсів, опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна». Особливий внесок у розвиток національної музичної куль­тури зробив М. Лисенко (1842–1912) — видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики й пе­дагог, засновник професійної школи. Навчався в Петербурзь­кій та Лейпцігській консерваторіях. Активно освоював у своїй музиці шевченкіану (понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів). Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому належать опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», дитячі «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».М. Лисенко — основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іме­нем Лисенка пов’язаний розвиток національної музичної освіти.Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, ви­кладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські компози­тори К. Стеценко, Л.Ревуцький, О. Кошиць. Видатними творцями духовної музики на зламі XIX–XX ст.були К. Стеценко та М. Леонтович. Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття кон­серваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський Укра­їнський музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету. Значну роботу з розбудови музичної культури в Західній Укра­їні проводили композитори І.Лаврівський, С. Воробкевич, В. Ма­тюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д.Сочинський, В. Бар-вінський, С.Людкевич. У Львові 1903 р. заснована музична школа (з 1907 р.— Ви­щий музичний інститут, з 1939 р.— державна консерваторія Імені М.В. Лисенка). У 30-х роках діяли 9 філій музичного ін­ституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах. Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут у 1842 р. відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі (нині в цьому приміщенні — театр іме­ні М.Заньковецької). На його сцені дебютували вихованці Львів­ської консерваторії С.Крушельницька, М. Менцинський, О. Ми-шуга, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська майстерність яких набула світового визнання. У новій українській музиці одним з провідних діячів був В.Барвінський. У період першої світової війни з’являються стрілецькі пісні.Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на за­хідноукраїнських землях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д.Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали композитори Ф.Колесса, В. Барвінський, й шлях М.