ответ:
пантелеймон куліш — видатний діяч української культури, письменник, критик, публіцист, етнограф і видавець, просвітитель і гуманіст, талановитий майстер слова. провідною темою творчості письменника була соціальна й національна доля українського народу, його мова й література, тобто так звана "українська ідея".
найбільшу та найціннішу частину спадщини письменника становить художня проза, зокрема "чорна рада" — перший український історичний роман. до "чорної ради" пантелеймон куліш додав підзаголовок "хроніка 1663 року". в основу роману покладені історичні події складних і важких часів другої половини xvii століття після смерті богдана хмельницького. ця доба відома в історії під назвою "руїни". україну тоді роздирали різні соціальні пристрасті й політичні орієнтації, що й призвели до чорної ради 1663 року. пишучи роман, письменник спирався на численні документи, наукові джерела, літописи, зокрема, "літопис самовидця". у романі діють реальні історичні особи — яким сомко, іван брюховецький. головний конфлікт твору — це боротьба за гетьманську булаву між сомком, якого підтримувала козацька старшина, та брюховецьким, що зумів улестити й повести за собою низове козацтво, селянську бідноту та міщанство. з історичною сюжетною лінією тісно переплітається інша — особиста — кохання лесі череванівни та петра шраменка. творча уява митця реально й живо змалювала нам багатьох персонажів, що не існували в дійсності. це черевань, кирило тур, леся, старий запорожець пугач та інші.
намагаючись дотримуватись історичної достовірності, пантелеймон куліш все ж таки не уник суб'єктивних оцінок. історичний роман не претендує на абсолютну правду, автор має право розкривати свої погляди на минуле. у "чорній раді" авторські симпатії на боці наказного гетьмана сомка та полковника шрама. саме козацьку старшину, яку представляють ці персонажі, письменник вважав тією політичною силою, що могла б забезпечити майбутнє процвітання україни.
объяснение:
Максим – наймолодший син Захара Беркута, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут зовнішність: «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице» «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» Так відчувати може лише людина, яка палко любить рідну землю і життя. Максим з радістю сприймає повідомлення Тугара Вовка про те, що тухольці оточили монголів, і з гідністю патріота відповідає зрадникові, що «тухольці будуть битися до останнього», але не пустять ворога в гори. “Захар Беркут” характеристика Максима Максим — простий, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі річки, як кришталеве повітря. Здається, все він черпає з самої душі природи і збирає у своєму серці. Він безстрашний і сміливий. Його природний розум, кмітливість. «Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок», — пише Іван Франко. Навіть бояри поступово починають поважати Максима, адже він дає розумні поради, а головне, врятовує дочку боярина Мирославу, коли вона потрапила у лігво ведмедів. Це свідчить про його рішучість і одночасно скромністю, бо Максим не хизується своїм подвигом. Максимові властиве почуття власної гідності. Щиро покохавши Мирославу, він просить Тугара Вовка згоди на одруження, але, почувши у відповідь зневажливі слова, «випростувався перед боярином, мов молодий пишний дубчак, і сказав лагідним, але певним голосом: «Нічого злого я не сказав тобі… Невже ж між твоїм, боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, щоб її любов не могла перегатити?..» Вирісши в громаді, де всі були рівноправними, Максим не міг передбачити, який гнів викличе його прохання в пихатого та зарозумілого боярина. Максим Беркут має безмежну любов до свого народу, до рідної землі, патріотизм: «Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство!» Людина, яка так безмежно любить свою землю, ніколи не зможе її зрадити. Навіть у полоні, у кайданах. Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний молодець… Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!». Максим Беркут, як і батько, громадські інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя небагато варте, порівняно з долею верховинців, запрян, яких знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на рештки монгольського війська, що зайшло в тухольську долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, який нещодавно бився з ворогом, і був певний у його перемозі. Він знав, що тухольці будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності та відваги, щоб не припиняти боротьбу і в полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцям свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього ватажка Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольської долини. Максим не загинув. У двобої з Бурундою він переміг. Його рятунок викликав радість в усіх тухольців. «Навіть ті, що втратили своїх синів, братів та мужів, і ті радувалися Максиму, немов з його поворотом повертали всі дорогі серцю, страчені в бою».
