Особливості композиції В.Самійленка "Діяч*​

Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».

Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.

Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».

Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.

Я перегорнула останню сторінку оповідання відомого письменника-фантаста Г. Веллса "Чарівна крамниця" і наче вступила в інший світ — буденний, звичайний і не такий цікавий. Упродовж години мене охоплювало чисте, радісне, дивовижне почуття: я потрапила у чарівну поетичну казку, від якої мені зовсім не хотілося відриватися. Адже мій світ такий не схожий на той, чарівний, казковий, у якому живе герой оповідання, маленький Джип.

Там все цікавить, чарує, вабить: чародій-продавець, який дістає з-за вуха й з рота кришталеві кульки, порцелянова рука з колодою чарівних карт, такий самий незвичайний капелюх і чарівні дзеркала. А які чудові іграшки! Лялька, що плаче, як жива: "Яйце є — яйця нема", коник-гойдалка, стійкі олов'яні солдатики, чарівні поїзди, що рухалися без пари й пружини. Це неповторний світ дитинства, світ незабутньої чарівної казки, у яку веде нас письменник.

Объяснение: