В чому схожість і відмінність життя О.Олеся і М.Вороного?

Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.

Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.

Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.

Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.

Після видання п’єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського почався новий період в історії української літератури, адже цей твір став першим на шляху розвитку драматургії на території нашої Батьківщини. Автор показує нам соціально-побутове життя українців у минулому, яке цікаве і сучасному читачеві. Ця драма наповнена народними піснями, які пам’ятають й досі: «Віють вітри, віють буйні…», «Сонце низенько, вечір близенько…», «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві…», «Ой під вишнею, під черешнею».                            І. Котляревський намагався зробити комедію надзвичайно легкою для перегляду. На мою думку, йому чудово вдалось зробити це. Я вважаю, що Наталка є справжньою українською жінкою, бо «золото – не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір свою на світі держить». Й справді, після смерті батька на Наталчині плечі лягла тяжка відповідальність: піклуватися про себе й про свою стару матір. Мені здається, ця дівчина дуже відповідальна й хазяйновита, адже «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам.» Крім того,  вона «так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра!».  Наталка настільки закохана у парубка, що навіть не погоджується вийти заміж за шанованого на селі возного, який має можливість забезпечити грошима  Терпилиху із дочкою до кінця життя.  В образі дівчини поєдналися найкращі риси людини: щирість, життєрадісність, наполегливість, доброта і повага. І те, що Полтавка все ж таки одружилася з Петром є своєрідною винагородою за її відданість. Мабуть, українська жінка стала справжнім символом України, адже вона незрівнянна, неповторна, мудра і розсудлива. Така, як Наталка Полтавка.