Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Лаврін
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Маруся «замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою». «Вона любила цілувати їх (панів) в руки, кла-нялася, підсолоджувала свою розмову з ними». «Вона любила чепуритись і держала себе дуже чисто. Все на їй було чистеньке, неначе нове». «неначе в розмові мед розливала по хаті».
Омелько «здорові загорілі жилаві руки». «густі дрібні зморшки». «сухорляве й бліде лице». «Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток». Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Карпо Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Мотря Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
Моя країна - Україна. Як гордовито звучить. І справді, як багато великого є й самій назві. Та й у народові, що проживає на Україні. Для кожного вона Батьківщина на якій відбулося безліч подій, що назавжди залишилися в серці та пам'яті. Наш народ славиться відчайдушністю, чирістю, силою, могутністю, величністю. Наша калинова мова та найгарніші краєвиди, якими можно любуватися хоч все життя на проліт. Можна довго обговорювати Україну та людей, що живуть в ній та поки на власні очі цього не побачиш, не зрозумієш нічого
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
