Объяснение:
На мою думку, крадене щастя не може бути справжнім, тому що, зруйнувавши ту сім'ю, ми пізніше втратимо те за що так довго боролися. Прикладом мого аргументу буде твір І. Франка "Урадене щастя", де після довгих років зникнення, до головної одруженої героїні, приходить її перше кохання і відбирає в чоловіка.
Але подивившись з іншого боку, краще вкрасти щастя, бо воно пізніше може загинути в тій сім'ї,. Прикладом буде ( і добляєте свій приклад може із життя або із іншого твору, що вивчили)
Отже, щастя ніколи не буде справжнім, коли ми украдемо його у когось іншого.
( переписуєте, але я надала основу, а Ви перепишіть під себе і може добавите ще декілька речень, просто проявіть фантазію)
Серед натхненних співців краси нашої любої і стражденної України невгасимим сяйвом палахкотить ім'я талановитого поета XX століття Володимира Сосюри. М'який лірик, він підносився до висот подвижницької самопожертви заради блага рідного краю. Образ Вітчизни незмінно окрилював його фантазію та уяву, надихаючи на створення поезій, пронизаних палкою синівською любов'ю до України. Всі вони сприймаються як одкровення справжнього патріота і громадянина, вселяють віру в достойне майбутнє рідної землі.
Чистотою, світлою радістю, весняними надіями віє від поезії Сосюри "Солов'їні далі". Митець щасливий, бо живе в одному ритмі з народом, служить йому щирим словом і чесним ділом. Його серце б'ється в грудях "молодо і дзвінко", й поет радісно сповіщає усіх:
Краю ти мій, краю,
Кращого за тебе я в житті не знаю!
Кращого не знаю, далі мої сині,
Як весну стрічати на моїй Вкраїні.
Але Сосюра — не тільки мрійливий оспівувач солов'їних світанків і високого українського неба. Він — активний поборник культури рідного краю, а тому прагне переконати всіх у чудодійній солодкозвучній силі мови своєї Вітчизни. Про це йдеться в поезії "Як не любити рідну мову". Вона написана динамічно й експресивно. Карбовані рядки звучать афористично: "...мова — це душа народу, народ без мови — не народ."
