Твір на тему "довкілля у якому ми маємо житти"​

Объяснение:

У казці Хуха могла ставати зеленою, рудувато-червоною, блакитною, жовтою, рожевою, фіолетовою, білою.

Натомість з давніх-давен люди помітили, що колір впливає на людину і навіть на стан її здоров'я (зелений — це гармонійність, сила та благополуччя природи, її мирна тиша; червоний — створює відчуття тілесного тепла; рожевий — допомагає позбавитись від туги; жовтий — стимулює уяву, колір гарного настрою, позбавляє байдужості й тривоги; фіолетовий — приводить думки до порядку; блакитний — знімає гнів, сприяє розвитку творчих здібностей і зосереджує увагу на духовній бадьорості; білий — колір чистоти і незаплямованості).

Ми завжди намагаємося бути схожими на великих, відомих людей. Але, мріючи, на жаль, ніколи не задумуємося, над тим, чого коштувала здобута слава. Нам відкривається лише мізерна часточка людської душі, ховаючись те, що не належить знати простим людям. Однією із таких людей була велична жінка, дружина турецького султана Сулеймана ІІ і дочка священника з Галицького міста Рогатина - Роксолана. Справжнє ім’я цієї видатної жінки - Настя Лісовська. З самої юності дівчина мусила боротися з життєвими труднощами, які їй вготувала доля. Її, веселу і щасливу дівчину, посеред весілля взяли у турецький полон. Потім завезли до ворожої країни та почали навчати тутешньому життєвому устрою. Багато невольниць здалися, зломалися духом, тоді, коли Настуня продовжувала боротьбу. Ззовні вона завжди поводила себе спокійно і врівноважено, за це її прозвали Хуррем, що означає безжурна, весла, радісна. Та чи так це було насправді? Чи легко було Настуні серед чужих, черствих людей Стамбулу? Ні! Це була маска, маска одягнена заради порятунку. Але у душі ховався біль: біль за коханим, за народ, за свою самотність. І навіть після відчуття сильної любові до султана: "А що вже полюбила молодого Сулеймана і хотіла стати його жінкою, то відчула, як колеться душа, і як великий біль входить у серце" - той біль не вщух. На зміну йому прийшло картання за зречення власної віри і за брудні помисли. Вона розуміла, що її душу охоплює давнє, як і самий світ зло, але вже нічого не могла вдіяти. Воно накрило її злістю і ревністю, ненавистю і відчаєм, охопило розум, підчиняючи її собі. Вона боролася, не раз згадуючи доленосні слова циганки: "У перлах ходити будеш,...а горючий камінь в волоссі твоєму,...а червона крівця на рученьках твоїх". Вже давно зрозуміла, що це значить, зі страхом чекала Божого суду. А на обличчі її грала посмішка, яка прикривала глибокі душевні рани. Посмішка попри душевний біль означає одне - Роксолана дуже сильна духом людина, яка, на жаль, пішла неправильним шляхом. Безумовно, це велична жінка, яка підняла український народ з руїни, дала йому надію і віру. Але водночас і страшна, на руках якої знаходиться кров не однієї людини. Хай там що, але образ Роксолани назавжди залишиться у моєму серці. (Так само, як і образи усіх людей, яких можна назвати Великими.) Вроде бы без ошибок, лично мне за сочинение поставили 11. Удачи!