Спавжніс шедевром є сонет "Сікстинська Мадонна"(1881), викликаний роздумами Франка над однойменною картиною Рафаеля "Сікстинська Мадонна"(1516), на якій поєднано божественне й земне начала, лик Богородиці з образом босоногої жінки. Внутрвшній рух цього жіночого образу підкреслюється тривожними тінями складок одягу, клубоченням хмар під ногами Мадонни, її задумливим поглядом, здатністю вмить спуститися на землю і водночас залишатися недоступною. Ця багатовимірність і динаміка Рафаелевого образу Мадонни проливає світло і на художню картину сонета Франка, овіяного високим шиллерівським духом: вірою в пермогу краси, невіддільною для поета від добра, а відтак божественного начала. У сонеті Франка жінка втілює красу мистецтва, творче натхнення, музу. Образ жінки багатогранний, він асоціюється з архетипом матері - символ космічного і земного життя, берегинею родючості, смерті й воскресіння. Через символ вічного оновлення земна жінка виростає до образу матері-діви, чистої й непорочної краси.
Любов — радість, любов — джерело натхнення. Споконвічна тайна людського буття. І щасливий той, хто спізнав у своєму житті силу цього дивного почуття. Від Ярославни, від «Слова о полку Ігоревім» через народний епос, поезію середніх віків і класику вічна тема любові прийшла до нас. Серця під впливом божественного почуття несуть дар життя і поезії… Петрарка, Шекспір, Шевченко, Пушкін, Франко, Леся Українка, Сосюра, Павличко, Ліна Костенко…Людина, серце якої не плакало від солодкої муки, душа якої не боліла коханим ім’ям, не може зрозуміти цього прекрасного почуття. А якщо Бог нагородив її цим неоціненним скарбом, то народжується диво-поезія, якій судилося стати безсмертною. І не один закоханий повторював печальні Франкові слова, де і «розпука», і «невтишима тоска», де «любов… плаче так гірко». Кохання робить людину красивішою, облагороджує її. У душі виникає щось незбагненно-животворяще, народжується світ краси і величчя. Це любов водить сонце і світила, цс вона є володаркою усього досконалого, «любов душ. — це лад, це ум природи», — стверджують поети світової класики. Любов омиває наші серця цілющим дощем, ростить добро і завше стверджує в людині людське, вивищує нас над злом. Любов дарує хвили: ч радості, дарує світло і тепло. І ніхто не в силі від неї відмовитися, не прийняти її.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
