Національне становище ганни марти та софії з твору valse melancolique

міста Мурома, з села Карачарова виїжджав відважний добрий молодець Ілля Муромець він рано в церкві в Муромі, а до обідні хотів уже стольного міста Києва дістатися.

Під’їхав він до славного міста Чернігова і бачить: немов чорне вороння, обложило місто військо велике, і не можна ні пішки пройти, ні конем проїхати, птиця тут не пролітає, сірий звір не пробігає. Почав Ілля те військо велике конем топтати та списом колоти, доки його не здолав. Коли ж до самого Чернігова наблизився, повиходили звідти жителі чернігівські, міську браму відчинили і прохали його бути у них за воєводу.

— Не піду я до вас у Чернігів воєводою, — відповів Ілля. — Покажіть мені краще найпрямішу дорогу до стольного міста Києва.

Сказали йому жителі чернігівські: — Найпряміша дорога колодами завалена, травою заросла, і давно вже ніхто по тій дорозі не проходив і на доброму коні не проїздив. Там, біля болота чорного, біля берези кривої 2, біля страшної річки Смородини та біля хреста Левонидового 3 сидить на дубі Соловей-розбійник, Одихмантів син. Свище Соловей по-солов’їному, кричить лиходій-розбійник по-звіриному, і від того посвисту та покрику вся трава-мурава сплітається, лазурові квіточки осипаються, темні ліси до землі пригинаються, а хто із людей надійде — всі мертві лежать. П’ятсот верст найпряміший шлях тягнеться, а кружний шлях — тисячу верст 4.

Пустив Ілля свого коня богатирського і поїхав найпрямішою дорогою. З гори на гору добрий кінь перескакує пагорба на пагорб перемахує, а мілкі річки та озерця поміж ніг пропускає.

Як наблизився він до річки Смородинки і до болота чорного, до кривої берези і до хреста Левонидового, засвистів тут Соловей по-солов’їному, закричав лиходій-розбійник по-звіриному, і зразу ж богатирський кінь почав спотикатися. Мусив Ілля Муромець бити коня канчуком по крутих ребрах, і кінь помчав далі. Потім узяв свій тугий лук, натяг тятиву і випустив гартовану стрілу в Солов’я-розбійника. Влучила стріла

Солов’ю в праве око, і покотився той на сиру землю.

Пристебнув Ілля розбійника до правого стремена булатного і повіз по чистому полю до його гнізда. А в тому гнізді Солов’їному були якраз три його дочки улюблені. Глянула старша дочка у віконечко та й каже:

— Іде наш батечко Соловей-розбійник чистим полем, на добрім коні сидячи, і везе він чоловіка, до правого стремена припнутого.

Глянула у віконечко середульша дочка.

— Іде батечко по роздоллю, по чистому полю, і везе чоловіка, до правого стремена припнутого.

Подивилася й молодша дочка.

Твір на тему: «Хто такий Чіпка – правдошукач чи злочинець?» за романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»Головний герой роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного – Чіпка Варениченко. Ця людина бажала добитися справедливості для людей і мала право життєвого вибору, але вважала, що для досягнення своєї мети будуть гарними будь-які засоби. Чіпка прагнув добра і правди, але у своїй боротьбі пішов хибним шляхом, який, врешті-решт, і привів його до загибелі.З самого дитинства Чіпка мріяв бути господарем на власній землі, мріяв про життя, зовсім інше від того, яке бачив малим хлопцем. І коли йому та матері дісталися «днів на десять поля» після смерті далекого родича, Чіпка став справним господарем і його родині посміхнулося щастя.Можливо, через те, що Чіпка в дитинстві часто відчував на собі людську несправедливість, а можливо тому, що зазнав багато образ, коли несправедлива доля забрала в них отриману землю, він зламався. Чіпка вирішив стати на захист скривджених, бо зовсім втратив віру у правду і справедливість. Однак, хлопець поспішив, не розібрався в тому, хто насправді винен у стражданнях і бідах народу, та зненавидів усіх навколо. Спочатку свій розпач Чіпка намагався втопити у чарці, а потім й зовсім став на шлях грабунків.Коячи злочини, Чіпка вважав, що він не грабує багатих, а просто відбирає у них своє добро і рівняє їх достаток зі своїм. Не бажаючи відчувати себе злочинцем, саме цим переконував себе Чіпка у власній правоті. Лише на деякий час він утихомирився і навіть забезпечив спокійну старість своїй матері, коли одружився з Галею і зажив спокійним родинним життям. Але коли Чіпку вивели зі складу земської управи, кричуща несправедливість і болюча кривда знову вразили його серце. Вин вирішив, що «правда» панів гірше, ніж розбій і крадіжки. Тому усі його благородні наміри перекреслили грабунки, злочини, смерті ні в чому не винних людей. З часом Чіпка перетворився у «пропащу силу», якою його зробили «крива стежка» бунтарства і невміння знайти вірні шляхи боротьби проти кривдників і гнобителів.Отже, проблема вибору і невірні висновки перетворили Чіпку з правдошукача на злочинця. Слід сказати, що причини такої долі Панас Мирний вбачав у дитинстві і подальшому житті героя в умовах безправ’я українського народу і безкарності панства. В основу свого роману письменник поклав історію життя свого друга дитинства Чіпки Грицька, який був круглим сиротою і ще з дитинства зазнав багато лиха. Але, на відміну від героя роману, він став заможнім господарем не крадучи та грабуючи, а важко працюючи.На прикладі історії Чіпки Варениченка Панас Мирний застерігає нас від квапливості при виборі життєвого шляху, вчить нас бути розсудливими у своїх вчинках, ніколи не йти на компроміси з власною совістю і пам’ятати вічні людські ідеали та моральні цінності.