Повість написана у 1970-1972 рр., і це дуже відчутно. Дія відбувається в школі для неповнолітніх правопорушників, та, коли автор починає розповідати читачу історії Василька Гаркавенка, Бугра, Гени чи того ж Порфира Кульбаки, виявляється, що вони такі ж, як і наші сучасні діти зі звичайнісіньких загальноосвітніх шкіл. Дитячі мрії, бажання мати маму й тата, дружба й зрада, любов і ненависть, працелюбство й лінощі - усе це оживає перед нами на сторінках книги. Головний герой увесь зітканий із протиріч: працелюбний і разом із тим лінивий, із загостреним до жорстокості почуттям справедливості до людей і безмежно закоханий у природу й звірів - загалом милий звичайний недолюблений хлопчик. Колоритні образи вчителів - не заскорузлих, не запліснявілих у своїх принципах, бо такі не принесуть користі в роботі зі зболілими душами своїх вихованців. Веселі і разом із тим сповнені болю, трохи наївні дитячі колишні пустощі, описані чудовою мовою.
Загалом твір мені сподобався)
Світ поезії чарівний і неповторний. Він може схвилювати людину, пробудити в душі різні почуття й переживання. Особливо, коли поетичне слово створене справжніми майстрами, що можуть торкнутися струн людської душі.
Викликає захоплення поезія неперевершеного митця Павла Тичини “Гаї шумлять”. Цей вірш сповнений радісним світосприйняттям, зворушливістю перед прекрасним. Ліричний герой твору відчуває красу природи душею, тому зображує її як живу істоту. Гай здається йому замріяним, хмарки на небі біжать, ріка “горить-тремтить, як музика”. Людина і природа гармонійні, бо їх настрої тісно переплітаються, змінюються від радісного очікування світлого суму.
Ліричний герой, милуючись навколишньою красою, дивується своїй єдності з природою.
Майстерно зображуючи красу рідного краю, Павло Тичина висловлював свої патріотичні почуття, синівську любов до України.
