зміст поеми
поема розпочинається лірично—філософським відступом—посвятою. автор розмірковує над плином життя, над вічними змінами в природі і людському суспільстві: «все йде, все минає — і краю немає» вічними є лише волелюбні прагнення народу. а виразниками цих прагнень стали . поет знає, що його поетичні рядки будуть вороже зустрінуті реакційними письменниками, які вважають: «коли хочеш грошей, та ще й слави, того дива, співай про матрьошу, про парашу, радость нашу, султан, паркет, шпори,— от де ! » у поета — інша слава, інші цінності. він згадує про часи козацької волі, про славне минуле україни. кругом нього стали його «діти» — породжені поетичною уявою образи твору — . він радить їм летіти з чужини в україну, не цуратися мови, якою мати пісень співала, не цуратися своєї історії. поет просить благословення для них у свого «щирого батька» (василя івановича григоровича, якому присвячено поему). інтродукція це історичний вступ до поеми, в якому розповідається про політичний стан польської держави, де зародився рух. боротьба польських магнатів за владу врешті-решт призвела до втрати польщею своєїдержавності. а конфедерати, які мали цю державність захищати, грабували україну, знущалися з народу. їхні дії викликали обурення проти шляхти — готувалися до повстання, «ножі освятили». галайда ярема галайда — наймит, попихач шинкаря лейби. він сирота, але «сирота багатий», бо в нього є кохана оксана. вночі, коли шинкар лічив гроші, а його дружина і донька спали, ярема взяв торбу і пішов у вільшану. конфедерати цієї ж ночі до лейби прийшли конфедерати, виламали двері, побили господаря, допитуючись, де його дочка. корчмар хрестився та божився, що вона вмерла. конфедерати всіляко принижували лейбу, а він корився і догоджав їм, підливаючи горілки. а коли шляхта почала вимагати в нього гроші і бити, він сказав, що в нього немає «ні шеляга», а багато червонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. ще у титаря є гарна дочка оксана, «як панночка». конфедерати залишили корчмаря і поїхали у вільшану. титар у вільшані попід гаєм ярема, співаючи, виглядав свою оксану. парубок навіть заплакав, чекаючи, бо боявся, що кохана не прийде. а коли побачив її, то зрадів і забув про все. титарівна .лібарилася, бо в неї занедужав батько. ярема розповів дівчині, що йде в чигирин дістати свяченого ножа, бо надумав пристати до ів, здобути славу, багатство, і все це скласти до ніг оксани: «одягну тебе, обую. посаджу, як паву, — на дзиґлику, як гетьманшу, та й дивитись » закохані мріяли, як будуть жити, коли не стане ляхів в україні. прощаючись, ярема і оксана присяглися один одному у вірнім коханні та й розійшлися. тихесенько, гарнесенько, щоб ніхто не бачив ні дівочі дрібні сльози, ні щирі козачі. а тим часом у титаря засвітилось в усіх вікнах. то конфедерати, люди, які зібралися немов би волю боронити, катували оксаниного батька, вимагаючи в нього гроші. титар мовчав. «завзята бестія! стривай! » насипали в халяви «утім'я цвяшок закатай! » не витерпів святої кари, упав сердега. замордувавши титаря, ляхи вирішили запалити церкву. але тут у хату вбігла оксана і, побачивши вбитого батька, знепритомніла. її, непритомну, ляхи забрали з собою.
Характеристика дракона із повісті-казки Ю. Винничука «Місце для дракона»
Дракон із твору Ю. Винничука досить незвичайний. Вісім років він жив і виховувався сам, бо всі його родичі давно зникли. Яйце, з якого він вилупився, багато років пролежало у печері. Це не хижак, не страшна істота, а щиросердна міфічна тварина, які ніколи нікому не завдавала кривди. А ще дракон знав грамоту: вмів читати та й навіть писав вірші.
Але не в очах кожного дракон має такі позитивні риси. Так, князь його характерезує зовсім інакше: «Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите».
Проте пан Гудбрант таки наголошує на тому, що дракон зовсім не звичайний: «Але до того веду, що цей дракон якийсь дуже дивний. Ні на кого не нападає, нікого не вбиває. А найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери». А печера здивувала тому, що у інших драконів завжди перед входом лежить чимало кісток, що говорить про їхню хижацьку суть. Це й же житель Гличини не може похвалитися своєю здобиччю.
Дракон Грицько, не зважаючи на свою натуру, протистоїть природі. У той час, як люди всіляко показують своє справжнє обличчя. Більшість із них – ненажерливі, брехливі та жорстокі. Грицько ж виступає їхнім антиподом, контрастує з ними свої милосердям, щирістю та добротою.
