Остап родился то ли в 1899—1900 году (в «Двенадцати стульях» летом 1927 года он называет себя «мужчиной двадцати семи лет»), то ли в 1896—1897 (в «Золотом телёнке» осенью 1930 года Бендер говорит: «Мне тридцать три года, возраст Иисуса Христа…»).
Упоминается, что Бендер учился в «частной гимназии Илиади» (роман «Золотой телёнок», гл. XVII). Известно, что в 1922 году Остап Бендер сидел в Таганской тюрьме — там его видел Яков Менелаевич (администратор театра Колумба), сидевший там же по «пустяковому делу». Бендер по выходе из тюрьмы чтит Уголовный кодекс (первый советский уголовный кодекс был принят как раз в 1922 году) и зарабатывает на жизнь , по возможности не подпадающими под его статьи.
Повість "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті "Климко" йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
