ответ:У своїй повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький створив реалістичні образи двох поколінь звичайної селянської родини, наділивши їх рисами, характерними для дрібних власників того часу. Маруся та Омелько Кайдаші — люди працьовиті, але їхнє здоров’я та характер зіпсувався за часи важкої роботи на панщині. Вони виховувалися у ті часи, коли діти повинні були не тільки змалку працювати, а й у всьому коритися батькам. Своїх синів Карпа та Лавріна вони виховували так само, але ті вже не хотіли коритися батьківській волі. У цьому й полягала головна проблема відносин батьків і дітей у Кайдашевій сім’ї.
Цілком природно, що діти прагнуть бути самостійними. Але у випадку з Кайдашами батькам не вистачило широти світогляду і вміння дати своїм синам можливість жити та працювати незалежно від них і при цьому з повагою ставитися до батьків. А Омелько і Маруся весь вік тільки наказували, що робити: спочатку своїм синам, а потім і невісткам. Можливо, це і призвело до нескінчених сварок та навіть бійок.
Дивно і те, що Карпо та Лаврін мали різні характери і смаки, хоча зросли в одній родині. Карпо і Мотря кохали один одного, але щастя для них полягало лише у накопиченні багатства. Головніше для них було мати якнайбільше худоби, багато землі і власну хату. Вони прагнули збагатіти будь-якою ціно. Хоча Карпо та Мотря були гарними батьками і любили своїх дітей, виховували вони їх у ненависті до бабусі та дідуся, до тітки Мелашки і дядька Лавріна, до сестер і братів. Карпо та Мотря з часом досягли певного достатку, але справжнього щастя вони так і не здобули.
Лаврін і Мелашка були зовсім іншими. Лаврін був жартівливим і веселим хлопцем, такою ж була і його дружина. Їх вабило усе хороше і прекрасне, вони були ніжними і поетичними натурами, захоплювалися красою природи. Вони щиро кохали один одного, і якби все склалося інакше, то їхні діти обов’язково виросли б у турботі та любові, вони обов’язково любили б своїх батьків. А ось у Карпа та Мотрі такого б ніколи не було, і їхні діти, скоріше усього, виросли схожими на своїх батьків — жадібними, зневажливими і грубими.
На жаль, ані батькам, ані синам не вистачило мудрості і терпіння для того, щоб збудувати у родині атмосферу любові та взаємоповаги. Тому і сталося так, як сталося, адже в родині, де батьки не поважають своїх дітей, діти теж не будуть поважати батьків. Так було у часи І. Нечуя-Левицького, так є в наші часи, так само буде і в далекому майбутньому.
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
