Ой ти, перше кохання!..
Сьогодні субота. Теплий зоряний вечір. Набігавшись за день, Вітька Горобець стомлено сидить на колоді біля свого двору і неуважно слухає свого секунданта. Федько Котигорошко вже вкотре намагається оптимістично запевнити Горобця:
— Ти його з ходу клацнеш!..
— А якщо він мене?..— Вітька задумується.
— Тоді для тебе все найгірше вже буде позаду,— зітхає в темряві секундант.— Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз — не минувати.— Секундант зневажливо спльовує і по-філософському закінчує: — Всі ми колись помремо!..
— Фе-е-дько-о-о! — зненацька лунає на вулиці.— Де ти, бісів сину? Біжи кабакової каші їсти, бо батько тобі дасть!
— Мені пора,— зводиться Федько, підтягуючи штани.— На жаль, я не можу з тобою провести останню ніч. А ти в цю ніч не спи.
— Чо-чого це? — удає спокійного Вітька.
— Так належить,— розводить Котигорошко руками.— Я читав у романах. Перед дуеллю герой мусить усю ніч ходити по хаті і думати про даму свого серця.
— Фе-е-дько-о-о! — рознеслося знову по вулиці. — Та вже каша захолонула!..
— Іду-у-у! — кричить Федько і на ходу тисне Вітьці руку.— До ранку! Нікому ні слова!..
Вітька, залишившись сам, зітхає... Може, це остання його ніч? Може, завтра лежатиме він біля ставка з простреленими грудьми і над ним у жалобі схилятимуться три плакучі верби?.. Ех, ліпше не думати таке проти ночі... Та все ж він стає у позу і з пафосом,— а це значить, що на все горло,— декламує, дивлячись на зорі:
Відповідь:
Коли я прокинувся та поснідав, то вирішив піти прогулятися. КОли розчинилися двері ліфту - там стояла валіза. Спочатку я збентежився: чи не терористи це? Але цікавість взяла гору і я вирішив взяти валіза та віднести додому, можливо її просто хтось забув і я зможу знайти власника. Коли я відчинив її - ошалів, адже в ній був міліон гривень. Більше нічого. Спочатку я вирішив, що вони фальшиві, тому вирішив перевірити, зганявши до магазину та спробувавши купити щось смачненьке. Купюра у 500 гривен пройшла випробування і повернувся додому з тортом та здачею. Що ж робити далі? Купити новий велосипед? Телефон? Комп'ютер? Та за мільйон (ну, без тих ста гривень за торт) можна й квартирку прикупити, а потім здавати її в оренду до мого повноліття, а потім туди переїхати, як одружуся, чи стану "сильним-незалежним". У пошуках я провів весь день, поки з роботи не повернулася мама. Я вибіг до неї з шаленою новиною, пропозицією купити квартиру або, щоб вона оформила депозит на ці гроші, бо я ж неповнолітній й не можу, а потім ми вирішили, що з ними робити. Але мама мене присоромила, що негоже брати чуже. А ще й відповіла, що будуть ставити забагато питань, звідки у неї такі гроші, коли вона відкриватиме депозит. Тому, мабуть, найкращим варіантом буде все-таки залелефонувати в поліцію. Я з мамою погодився, вона доклала у валізу 100 гривень за мій торт і викликала поліцейських...
Пояснення:
