Щастя не триває довго. Саме тому нам доводиться знову і знову запитувати себе: “Я щасливий?”
Воно триває лиш момент, а далі тихо згасає, залишаючи за собою солодкий присмак, що з часом і зовсім вивітрюється. І ми сприймаємо речі, емоції почуття як належне. Людей — як належне. Потім шукаємо нового щастя, кажучи: “… І тоді я буду найщасливішим на цій планеті!” І, зрештою, ми його знаходимо. А що далі? Момент радості, хіті, гордості, окрилення, гідності, гонору, самоповаги… Лиш момент. І знову стухання.
Щастя — воно таке коротке, але на смак солодше від карамелі. Ми намагаємось упіймати його й утримати довше, але… воно триває лиш мить…
Я пам’ятаю той запах. Я пам’ятаю ту усмішку. Я пам’ятаю ті слова. Я пам’ятаю той погляд. Це був момент… Це було щастя.
