Енеїда" І. П. Котляревського з'явилася в той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися козацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем'я без своєї мови й традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору і пісні.
Саме І. П. Котляревський в 1798 р., коли вийшли з друку три перші частини "Енеїди", засвідчив існування українського народу як фізичної і духовної реальності.
Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор увів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу. Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом. Весь сюжет побудований на розповіді про подорож Енея та троянців до землі, де буде засновано нове царство. І ось уже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського життя й національного характеру:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоч куди козак.
Удавсь на всеє зле проворний
Завзятіший од всіх бурлак.
Перед нами розгортаються дві сюжетні лінії: життя богів та пригоди троянців, що викликають добрий сміх, захоплення, бо перед собою ми побачили українських козаків, які можуть бути і відчайдушними гуляками (в гостях у Дідони), і справжніми героями (у війні з рутульцями). Письменник змальовує їх із добродушним гумором. Перед нами постають життєрадісні, безжурні вояки, які здатні і добре погуляти, і винести на своїх плечах найбільший тягар захисту батьківщини. Ми побачили зразки кращого, що є серед козаків: бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов'язку, дружбі. В образах троянців автор розкриває духовну велич народу, його моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.
