Владимир Дрозд двадцатитрехлетним юношей выдал первую книгу новелл и рассказов ("Люблю синие зори", 1962) и сразу был принят в Союза писателей. Начав литературную работу как новеллист и продолжая изредка печатать новеллы, Дрозд постепенно утверждается как автор повести и романа.
Биография писателя - "сын колхозника из глухого полесского села" сразу после школы стал журналистом в районной газете, окончил университет, дорос до известного столичного писателя - вошла в его произведения как продуктивный литературный прием, устойчивый архетип его творчества.
Несколько особняком стоят в творчестве писателя романы-биографии "Ритмы жизни" (1974), "Дорога к матери" (1979) - о семье академика Богомольца, "Добрая весть" (1987) - о Ювеналия Мельникова, "малоросса" из Черниговской губернии, "росийськопидданого", одного из первых марксистов в Украине Все написано неиндивидуализированного словом учебника по истории с обязательными для литературного произведения "художественными картинками". Но это, можно сказать, случайные - тематически и жанрово - для прозаика романы вовсе не случайны в психологическом, мировоззренческом плане: в целом все его произведения можно разделить на две группы - такие, которые мог бы написать "кто-то другой", и такие, что их мог написать только В. Дрозд. С одной стороны - что-то бодренько и оптимистичное о колхозном селе (повести "Так было, так будет", "Новоселье", 1987), о неустанный справедливость советской юриспруденции ("Инна Сиверская, судья", 1983), о тех же героев-революционеров . С другой - произведения, которые мог написать только В. Дрозд и не имели "зеленой улицы": повесть "Оборотень", на всякий случай переназвана в издательстве на "Одинокого волка", шла к читателю двенадцать лет, "Ирий" - шесть; опубликован лишь в журнальном варианте роман "Катастрофа" (Витчизна. 1968. № 10) - более двадцати и т.д..
По глубине волнующе-достоверного самоанализа персонажа-писателя из романа "Спектакль" Ярослава Петруни, раздвоенного на "чиновника от литературы" и действительно талантливого литератора, который за неимением характера, чувство долга перед людьми, эгоизм, жизненные обстоятельства не смог себя реализовать, отчетливо прочитывается проблема раздвоения, расщепления творческого сознания самого автора.
Основные произведения - повести и романы "Маслины" (1967), "Семирозум" (1967), "Ирий" (1974), "Катастрофа" (1968), "Спектакль" (1985), "Листья земли", много новелл - изображают, повторяют, доосмислюють полесскую Йокнапатофа, малый вселенная, имеет все признаки большого мира, с центром в Пакула. Если кто-то из героев и вырывается за пределы этого мира, то за подтверждением своего бытия возвращается назад, в Пакуль.
Пакульского мир герой Дрозда, выходя за свои пределы - улетая в Ирий (Ирием называется первая остановка "отлета" автобиографического героя, городок, куда его, подростка, забирают дядя и тетя заканчивать школу), - то Андрей Литвин ("Маслины"), или Петруня ("Спектакль"), или Харлан и Шишига ("Одинокий волк", 1983) - берет с собой хотя бы и не хотел: он, мир, земля, навечно занесен в его душу и память. Каждый возвращается в Пакуль - физически или мысленно, как возвращаются птицы из теплых краев, как возвращается туда сам автор в своих произведениях. Пакуль - место, откуда берет начало и где завершается мистерия человеческой жизни Дроздов героя, эдемский сад его невиновности (грехопадения происходит за пределами мира Пакула) и долина плача, раскаяния и искупления, куда возвращается его душа на страшный суд совести.
Могила Владимира Дрозда на Байковом кладбище
С произведениями В. Дрозда, такими, как повести "Ирий", "Замглай", "Баллада о Сластена", "Одинокий волк", новеллы "Солнце", "Три волшебных жемчужины", "Белый конь Шептало", связанные достижения причудливой прозы, украинского варианта модного в литературе 70 - х мифологизму. Надо сказать, художественная условность у В. Дрозда вполне оригинальная, несилувана, причудливо-раскованная, вырастает из традиций национальной "химерия" и демонологии - и литературной (В. Дрозд подчеркивает влияние на него Гоголя и Лесиной "Лесной песни"), и фольклорной - сказки, легенды, предания, былины, обломков славянской мифологии, которая по сей день держится "полесских лесов и болот со всем их чертовщиной". Густая мифологичность, но другого, более философского плана, пронизывает все клетки отмеченного Шевченковской премией романа "Листья земли". Оригинальный В. Дрозд и в своей автобиографической "повести-шоу" "Музей живого писателя ..." (1994).
Объяснение:
Мистецтво — це одна з найважливіших ступенів в еволюції людини. Мистецтво допомагає людині дивитися на світ з різних точок зору. Багато людей присвячують себе повністю одному із загадкових явищ у світі, а деякі вважають його священною релігією. Історія мистецтва, як такого, починається з давніх часів, коли люди спілкувалися між собою за до настінного живопису. Незабаром чоловік відкрив писемність, але він навіть не здогадувався, яким сильним поштовхом це стало для розвитку мистецтва. З кожною епохою, з кожним століттям воно все більш і більш удосконалюється людиною. У всі часи мистецтво допомагало людині розвивати свої здібності, покращувати абстрактне мислення. Протягом століть людина намагалася все сильніше змінювати мистецтво, покращувати його, поглиблювати свої знання.
Мистецтво — це велика таємниця світу, в якій сховані секрети історії нашого життя. Мистецтво — це наша історія. Часом у ньому можна знайти відповіді на ті запитання, на які не можуть відповісти навіть стародавні манускрипти. Мистецтво відіграє найважливішу роль в нашому житті, допомагаючи морально рости майбутнім поколінням. Кожне покоління додає свій внесок у розвиток людства, культурно збагачуючи його. Не було би мистецтва, ми навряд чи змогли б подивитися на світ з різних точок зору, зазирнути за рамки буденного, відчути все трохи гостріше. Мистецтво, як велика релігія, що поєднує в собі різні віри, складається з різних видів: літератури, живопису, скульптури, танцю, театру, кіно. Мистецтво, як і людина, має багато маленьких прожилок, кровоносних судин, органів.
Мистецтво можна ставити на один щабель з наукою, можливо, навіть вище, тому що в першу чергу людина повинна навчитися відчувати навколишній світ, бачити й усвідомлювати себе невід’ємною його частиною. Воно має величезний запас таємниць і величезний обсяг історії, завдяки якій ми краще розуміємо навколишній світ, стаємо мудрішими. Завдяки мистецтву ми стаємо освіченішими, дізнаємося історію своїх предків. Для мене мистецтво не є захопленням. Але що б ми без нього робили? Напевно, вмирали б з нудьги.
Мистецтво робить світ людей більш прекрасним, живим і яскравим. Наприклад, живопис: скільки до нашого часу дійшло старовинних картин, за якими можна визначити, як жили люди два, три, чотири і більше століть тому. Зараз багато картин, написаних нашими сучасниками, і що б це не було: абстракція, реалізм, натюрморт або пейзаж, живопис — це прекрасне мистецтво, за до якого людина навчилася бачити світ яскравим і барвистим.
Архітектура — ще один з найважливіших видів мистецтва. По всьому світу розсіяна величезна кількість прекрасних пам’яток, і вони не просто називаються «пам’ятниками», а містять в собі найбільші таємниці історії і пам’ять про них. Іноді ці таємниці не можуть розгадати вчені всього світу.
Мистецтво допомагає нам освоювати науки і поступово поглиблювати свої знання. Воно є найважливішою частиною людського розвитку. Мистецтво впливає на наше життя з усіх боків, робить його різноманітним, яскравим, живим, цікавим і насиченим, допомагаючи людині все краще і краще розуміти своє призначення в цьому світі.
