Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».
ответ
ответ разместил: Гость
колись перед людиною постала проблема. як вимірювати цінності матеріального світу? як оцінити працю та вартість вкладу людини у загальний добробут? тоді людина винайшла гроші.
як і більшість людських винаходів, гроші – це велике добро та велике зло водночас. спершу розглянемо їхні позитивні риси. за грошей людина може забезпечити себе житлом, їжею, одягом та іншими необхідними речами. їй не потрібно все робити самій. так, програміст виконує свою роботу, яка йому до душі, а одяг та їжу купує в кравця та повара.
коли людина має багато грошей, в неї так само багато можливостей: подорожувати, навчатися в кращих університетах, покращити свою зовнішність за пластичної операції тощо.
саме тому, що гроші забезпечують численні потреби, багато людей вирішують, що для життя потрібні лише гроші. і вони присвячують своє життя матеріальним цінностям. гроші поступово затьмарюють їхній розум. потрібно заробити більше, працювати без відпочинку… а ось є нагода «обдерти» ближнього! треба скористатися цією нагодою, адже вона вигідна!
людина заради грошей іноді стає здатною на злочин, здатною ризикувати здоров’ям, щастям, волею заради грошей. а родина, кохання, дружба, доброта, порозуміння з оточуючими людьми – все це відсувається на задній план. або ж взагалі відкидається. спитаєш: навіщо? відповість: так гроші потрібні! оце хочу купити, оце та оце. адже у всіх воно є! або навпаки, цього ще ні в кого немає…
а тепер спитайте того, хто втратив через гроші здоров’я або сидить у в’язниці, чи варті були гроші їхніх втрат. він скаже: ні, але тоді я про це не подумав…
люди забувають, що гроші є благом, коли вони служать людині, а не навпаки. гроші мають бути для людини, а не людина для грошей! людині даний не один лише матеріальний світ. є також світ духовних цінностей. світ доброти, віри, моральних принципів, кохання та поваги до інших. і я вважаю, що ці два світи рівноцінні. неможливо в суспільстві прожити без грошей. але зосередитися на самих грошах - це все одно, що відрубати собі одну руку або вкоротити життя наполовину.
