Лірична героїня ділиться своїми емоціями від побаченого морського пейзажу («виглядаю у віконце: ясне небо, ясне море…»). Чудова природа – це ілюзорна країна світла («тут не чули зроду, що бува негода в світі!»). У наступних трьох строфах вона милується тишею («тиша в морі…»), спокоєм («не колишуться од вітру…») та гармонією у природі («стежечка злотиста», «з весельця щире золото спадає»). Зі шостої строфи в душі ліричної героїні виникає бажання самій сісти у човен-долю, щоб по сонячною стежкою у той край вічного проміння («попливла б я … тим шляхом»). В останній строфі вона передбачає, що шлях може бути нелегким, проте готова долати будь-які труднощі та перешкоди («не страшні для мене вітри, ні підводнії каміння») заради досягнення світлої мети.
Відповідь:
1.а
2.а
3.б,в
4.б
5.в
6. б
7. в
8. г
9. не допетрала запитання, фотки немає?
10. а - 1; б - 3; в - 2
11. а - 4; б -1; г -3; д - 2
12. з-під - з кількох непохідних;
край - похідний від іменника
біля - непохідний
наприкінці - похідний від прислівника
13. Проте - однак; дарма що - незважаючи на те що; тому що - бо, адже;
14. На городі ріс кущ барвінку. Здавалось, що він і зимою зеленіє, коли
танули сніги, то на світ пробивалось його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А повітря ставало по-материнськи м ′яким та лагідним, то барвінок зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю.
Пояснення:
