Дедушка цунаде кто а кто ну кто же

Митька - мрійник. Замолоду мріяв. Зовсім ще юним мріяв, наприклад, зібратися втрьох-вчотирьох, обладнати човен, взяти рушниці, снасті і сплыть по річках до Льодовитого океану. А там спробувати просунутися по льоду до Північного полюса. Мріяв також відправитися в пошукову експедицію в Алтайські гори - шукати золото і ртуть. Мріяв... Багато мріяв. Всі мріють, але інші - отмечтали і почали влаштовувати своє життя...підручними, так скажемо, засобами. Митька перетворився в самого безглуздого, безнадійного мрійника - дорослого. Життя ліниво жувала його мрії, над Митькой сміялися, а він - із завзятістю незнищенним мечтал.Только навчився приховувати від людей свої мрії. А мрії - одна химерні іншого. Ось, припустимо, він дізнався одну травичку... Травичка так собі, непоказна, майже всі знають її, але ніхто не знає, що цієї травичкою можна лікувати... А Митька знає. Він ночами, щоб ніхто не бачив, збирає з ліхтариком цю травичку, наполягає і лікує направо і наліво... Славу Митькові співають велику, подейкують, не відлити йому ще за життя золотий пам'ятник в зростання. Митька тільки криво посміхається на цю затію. І нагадує людям, як вони сміялися над ним.

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,

А з правди, чесноти і довір'я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!