Ява Рень – головний герой роману «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайко. Насправді Яву звуть Іван. Проте, коли він був маленький, не вірно вимовляв своє ім’я та «причепилось оте «Ява» до нього, як реп'ях до собачого хвоста». Мати Івана – депутат сільської ради, батько – грає на скрипці. Має молодшу сестру Яришку.
Ява - веселий, непосидючий, хлопець «з фантазією». Він головний винахідник та ініціатор пригод та витівок хлопців. «Ява весь час вигадував різні штуки-викаблуки заради нашої слави» - каже Павлуша. Часом, Ява трохи «уредний» та грубий. Але насправді у нього добре серце, він вірний друг та визнає свої помилки.
Павлуша – добрий, спокійний та врівноважений. На відміну від Івана менш балакучий та емоційний. Проте завжди підтримує Яву у пригодах та витівках. Павлуша живе по сусідству з Явою та більшість часу хлопці проводять разом. Павлуша має хист до малювання та мріє стати льотчиком. Під час сварки Ява неодноразово підкреслює кращі якості свого друга та сумує за ним. Павлуша не кине Яву у біді та не боїться ризикувати: «Павлуша і бровою не поведе. Тільки хмикне зневажливо…». Ява розуміє, що без свого товариша він «не ціла людина, а півлюдини. З одною ногою, одною рукою, півпуза і півголови». Друзі доповнюють один одного, вони – справжня команда.
Яришка Рень – молодша сестра Яви. Весела та активна дівчинка, вже ходить до першого класу. Вона не вимовляє літеру «р». Під час Явиної хвороби повинна була доглядати брата. Ява й Яришка часто сварилися через велосипед. Дівчинка дуже хотіла, але Ява вважав, «що вона ще соплива, щоб кататися на дорослому велосипеді». Однак під час хвороби Іван все ж таки подарував сестрі велосипед, бо думав, що вмирає. Яришка не вміла добре їздити та постійно падала. Сестричка насправді не повірила, що Ява подарував їй велосипед.
Яришка – добра, кмітлива та впевнена у собі. Вона проявляє неабияку наполегливість, не боїться труднощів. Кумедно називає Яву «Любий бгатик!».
Захар Беркут є одним з головних персонажів. Навіть повість названа його іменем.
Цей шанований громадою чоловік мав поважний вік. Було йому дев'яносто років. На своєму довгому життєвому шляху зробив безліч добрих справ, виростив вісім синів.
«Високий зростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин» - так про нього дуже точно говорить автор. Бо не дивлячись на старість, Захар став надійною опорою для односельців. Був розумним, справедливим, благородним. Радо ділився своїм досвідом і знаннями, «навчав кожного, показував і заохочував». Тому односельці рахувалися з його думкою і поважали його, часто зверталися за порадою. Старий Беркут знався на ліках, не одному допоміг у біді.
Захар Беркут не тільки шанував та дотримувався народних традицій, спонукав інших не забувати своє коріння. Тому в годину небезпеки нарівні зі всіма боронить свій край від ворогів.
Автор симпатизує своєму герою. Приділяє багато уваги опису зовнішнього вигляду, рис характеру. Описує дуже детально, як нікого іншого. Зі захопленням розповідає читачеві про його добрі вчинки. Навіть умираючи, Захар Беркут не забув про громаду, а залишив мудрі настанови для своїх односельців, бо вірив, що «життя лиш доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим».
