Якими бувають уявлення про скарб?
​

Станіслав Болеславович Чернілевський (*, Жван) – поет, кіносценарист, кінооператор, режисер кінодубляжів українською мовою. Учасник Революції Гідності, на якій отримав три кульові поранення у ніч з 18 на 19 лютого 2014. Етнічний поляк. Станіслав Чернілевський біографія коротко Народився 6 липня 1950 в с. Жвані на Вінниччині. Дуже рано втратив батька, який був комбайнером. Багатодітна родина залишилася без годувальника. Середню освіту здобував у Тульчинському та Мурованокуриловецькому інтернатах. Вступив на філологічний факультет Київського університету імені Т.Шевченка, з якого на передостанньому курсі був відрахований за «український націоналізм». 1973 закінчив Вінницький педагогічний інститут, недовго працював учителем. Річ у тому, що з дитинства марив кіномистецтвом. Працював монтувальником декорацій у Київському театрі російської драми імені Лесі Українки. Вступив на факультет кінорежисури Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка. Писав кіносценарії. Вірші почав писати з четвертого класу. Зараз працює режисером і редактором на ТРК «Студія 1+1», зокрема відповідає за дубляжі українською мовою іноземних фільмів

Шукач правди в оповіданні М. Коцюбинського «Дорогою ціною»

То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл,

якого праця і спочинок зробили щасливим:

ярмо було накладене на шию дикому турові,

загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром,

із не втраченим іще смаком до волі, широких просторів.

М. Коцюбинський

Оповідання «Дорогою цілою» (інколи його називають повістю) було написане напередодні першої російської революції (1901 p.), коли почався масовий робітничий і селянський рух. Цього ж року з'явилася «Пісня про Буревісника» М. Горького з її крилатим закликом «Хай ще дужче вдарить буря». М. Коцюбинський, як. і всі передові люди Росії, чекав революційної бурі, вважав за свій обов'язок підготувати народ до революції.

Головний герой оповідання — Остап Мандрика. Змалку він, «затаївши дух», слухав розповіді свого столітнього діда про Запорізьку Січ, про боротьбу українського народу за волю. Ці розповіді будили в голові дитини химерні мрії, формували вояцький запал. Пізніше, ставши дорослим, Остап на собі відчув соціальну несправедливість, і бунтарський дух його загартовувався. Він почав мріяти про волю і готовий був заплатити за неї дорогою ціною. Сила його прагнення до волі, як і прагнення усього українського селянства, підкреслюється метафорою: «Ярмо було накладене на шию дикому турові» й порівнянням: «Мов талії води під теплим подихом весни річкою текло вкраїнське селянство». Люди ховалися від панів, мов від дикого звіра. Остап любив рідний край, йому тут був знайомий кожен кущик, кожна стежка. Та панщина розлучила його з домівкою, до того ж пан погрожував віддати юнака в солдати, покарати за бунтарський характер. Хочу звернути увагу на те, що Остап не самохіть утік з України. Нижче наведена цитата доводить об'єктивність моєї думки.

Коли селянин опинився за Дунаєм, дивне почуття обхопило груди: замість радості — сильне обурення охопило його істоту. В один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у рідному краї, і, твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки. Однак, втеча за Дунай не принесла Остапові сподіваної волі. Разом із Соломією за короткий час перебування у плавнях, вони зазнали багато горя і страждань. Незабутнє враження полонить душу і серце, коли читаєш рядки оповідання про те, як знесилені, голодні молодята довго не могли вибратися з безмежного моря комишу. Особливе значення для розуміння Остапа мають описи його думок і переживань, коли він залишився у плавнях сам. Він не хоче вмирати, він хоче жити, бо «не зазнав усього, не жив ще». Йому хочеться відкритими очима подивитися на сонце, побачити світ божий, людей і кохану жінку.

Остап Мандрика — художнє втілення народної неприязні до панів, прагнення до волі. Він ненавидить рабські душі, не розуміє тих, хто з панського ярма. Мужність, волелюбність, готовність до боротьби, вірність у коханні.— саме на цих рисах акцентує увагу автор. Однак, тогочасні умови життя не сприяли пошукам правди, справедливості, поваги до простої людини.