діяч
я працюю ввесь вік для народу
(якщо маю вигоду).
полягти я для його готовий
(на перині пуховій).
я — підпора громадського ладу
(поки маю я владу).
людям силу тільки певним
(небожатам і кревним).
всіх караю лихих і нечистих
(ворогів особистих).
я митець на закони державні
(переписую давні).
для проектів меткі в мене руки
(без науки).
на війні ж я сміліший за ґонту
(тільки б далі від
головним героєм оповідання є білий кінь шептало, що працює на одному з господарств і виконує разом з іншими кіньми повсякденну, вкрай обридлу роботу, терпляче зносячи удари батога конюха і знущання хлопця-підпаска. під час роботи шептало досить часто згадує, як колись молодого і гордого білого коня зломили і осідлали люди, примусивши працювати на себе і слухатися команд конюха. часом таке
становище для шептала було майже нестерпним і дуже принизливим, бо предки цього білого красеня “гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями і, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи”. ці спогади повертали приниженого коня до дитинства, коли він маленьким лошам весело бігав по цвітучих лугах поряд з матір’ю і слухав її розповіді про дідів та прадідів. а одного ряду поряд з табуном з’явилися люди…
для того, щоб вижити у неволі, природній розум коня підказав йому вдавати себе “покірного і роботящого” і що “розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки”. таким чином, присипаючи пильність людей шептало здобував для себе хоч крихітку від справжньої волі і самостійності. кінь то рухався осторонь від інших – сірих, гнідих, вороних коней, то сповільнював ходу або зовсім зупинявся біля соковитої конюшини, коли увесь табун швидко рухався, збиваючись у тісну купу. шептала постійно непокоїла думка про те, чому він породистий і волелюбний, розумний і гордий, повинен коритися такій рабській долі, терпіти усі приниження і побої за короткий відпочинок у теплій стайні і жмутик сіна на вечерю та сніданок. шептала “повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай”.
