Ліна Костенко вірш дощ поплив
1і2

Уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.а от як починається "енеїда" котляревського: еней був парубок моторнийі хлопець хоч куди казак,удавсь на всеє зле проворний,завзятіший од всіх бурлак.і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.і пливуть вони через синє море, співаючи українські пісні — про сагайдачного, про вільну запорозьку січ.сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. у пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя — злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. далі стоять "п'явки людські", що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі. не обминає котляревській тих, що святими, волоцюг, п'яниць, невірних дружин.а в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги.дія поеми розгортається далі, разом з енеєм ми бачимо нарешті праведників. але й рай там не попівський, а козацький: для них все празники були; люльки курили, полягавши,або горілочку нарешті до берегів тібру, еней і його товариші освоюють цю землю. чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. бійка на землі переходить у бійку на небі — і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б'ються за якийсь мотлох: венера лайки не стерпіла,юнону стала інчується "енеїда" перемогою енея та здійсненням пророцтва. але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного січчю.котляревський зробив свою поему дійсно народною. і це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми , життєрадісність.

Українська мова вважається однією з самих мелодійних мов світу. Однією з самих співучих націй в світі вважаються українці. Вони співають не тільки в святковий день чи на весіллі. Горе та розбите серце теж виливається в піснях. Взагалі, українська нація дуже співуча.

Визначною особистістю в пісенній культурі стоїть Маруся Чурай. Багато пісень цієї поетеси стали народними. Мабуть, немає українця, який не чув би хоча б одну пісню Марусі. Її тексти відображують жіночі почуття.

Біографія цієї жінки оповита таємницями та загадками. Немає ніяких

документальних фактів, що підтверджували б її існування. Та дослідники фольклору наполягають, що така історична особистість все ж таки існувала.

Маруся Чурай жила в сімнадцятому сторіччі в Полтаві. Вона була дочкою козака. Дівчина була закохана в парубка Григорія та матір хлопця була проти їх відносин. Він пішов на війну, а Маруся чекала свого коханого. Коли Григорій повернувся, то одружився на іншій в угоду своєї ненці. Глибока рана в душі дівчини не давала їй спокою. Вона загорілася ідеєю помсти. Тоді Маруся заварила зілля та отруїла свого коханого. Деякі літературні джерела пояснюють, що Григорій

сам випив отруту, бо дівчина приготувала її для себе.

Спрага помсти змінилася тяжкою втратою. Дівчина весь свій біль виливала в пісні. Саме непрості взаємовідносини між чоловіком та жінкою будують основу всього пісенного шляху поетеси.

Пісня «За світ встали козаченьки» є автобіографічною. Маруся в ній описує як проводжала Григорія на війну. Пісня показує відношення матері до сина, а також тепле відношення хлопця до своєї дівчини. Він просить матір піклуватися за дівчиною наче за своєю дитиною. Маруся описує, як саме їй було важко того дня і що вона «виплакала всі очі».

Страждання, очікування та переживання дівчини описані в пісні «Віють вітри, віють буйні». Зі стихією дівчина порівнює свої думки та передчуття чогось тривожного.

Трагічне завершення відносин відображене в пісні «Ой не ходи Гриша». Вона застерігає Григорія про наслідки своїх страждань. В цій пісні Маруся нагадує про зілля та зізнається в гріху. Вона вважає, що саме помста є гідною нагородою за вчинки хлопця.

Пісні Марусі Чурай дуже цікаві та являють собою зразок української пісенної культури. Багато українських видатних письменників використовували їх в своїх творах. Вклад поетеси в культуру України неоціненний.