Сашко :
Сашко — сильна особистість, яка вміє активно відстоювати свої життєві принципи. Хлопчик рішуче й наполегливо шукає шляхів визволити свого друга Сіроманця з кузні, куди того, зв’язаного, кинули, щоб наступного дня відвезти до зоопарку, в неволю. І йому, малому, вдалося це зробити.
Сашко — дуже хороша людина, він наполегливий, гуманний, рішучий.
Чепiжний :
У повісті «Сіроманець» Миколи Вінграновського дядько Чепіжний виступає негативним персонажем.
. Брехливий, всі збитки спирав на вовка. Не один раз вночі крав «у полі солому на мотоциклі». Повбивав вовчиху і вовченят, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив”, ями копає по лісосмугах на звірів. Любить говорити неправду, навіть сторожиха баба Маня дала зауваження перед кореспондентами: «І тобі не стидно отаке городити». Користолюбний, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив», шукає від всього зиск, не вміє пробачати : «А збитки за козу? Я своє дарувати «за так» не звик!». А ще він злий і затаїв зло на вовка, постійно переслідує його, хоч Сіроманець вже старий і незрячий та не причиняє зла людям.
Мені не подобається дядько Чепіжний, бо він поганий, злий та жорстокий, не любить тварин, говорить неправду.
Сiроманець :
Сіроманець — досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». А ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі.
Лукаша:
Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку.
Бо він уперше тута. Він здалека,
не з сих лісів, а з тих борів соснових,
де наша баба любить зимувати;
осиротів він з матір'ю-вдовою,
то дядько Лев прийняв обох до себе...
Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на голос мелодії
Мавки:
З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.
Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.
Що ж, ти зовсім така,
як дівчина... ба ні, хутчій як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по-наськи...
А чом же в тебе очі не зелені?
Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.
Лісовика:
Який-бо ти, дідусю, став суворий!
Се ти мене отак держати будеш,
як Водяник Русалку?
Лева:
Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої
повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика
кошіль (торба) на широкому ремені.
