1. Які гостинці з далекої дороги привозив хлопцю дядько?
Цитата:«...Пригірщ пряників-срібноголовців або ґроно прозорих півників на паличках, зв’язаних докупи білою ниткою, або ще щось таке».
2. Ким працював дядько?
Цитата:«Дядько Кирило був машиністом великого паровоза».
3. Як називались будинки в яких жили залізничники?
Цитата:«Жили вони в залізничному бараці при самісіньких коліях».
4. Що знаходить Климко на щойно викопаній грядці?
Цитата:«Грядка була невелика, пообіч неї на межах лежали купки старого почорнілого од моху каміння — видно, хтось колись не день і не два труждався тут, щоб звільнити землю від каменю і посадить у неї якусь цеберчину картоплі».
5. Де знайшов притулок Климко після втрати дядькового житла?
Цитата:«Климко знайшов собі притулок у невеличкій кімнатці на шахтній сортувальні, де була колись вагова».
6. Як звали друга Климка?
Зульфат Гареєв.
7. Кого зустріли друзі на базарі?
Цитата:«І тут Климко побачив Наталю Миколаївну, вчительку свою і Зульфатову. Вона стояла з немовлям на руках, притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню»
8. Яку неохідну річ для немовляти приніс Зульфат?
Цитата:«— Все помагать будем! — вигукнув Зульфат, зблиснувши на Наталю Миколаївну гарячими відданими очима. — А Олі я колиску принесу. У нас є. Залізна!».
9. Що збиралась виміняти на продукти Наталія Миколаївна?
Свою сукню.
10 Чий це опис?
«Був машиністом великого паровоза ФД ,... ходив із залізною скринькою у руці, зморений очима й усміхнений... . Мав шкіряний картуз з білими молоточками, від якого на лобі лишався червоний тугий пружок, що ніколи не встигав зійти до наступної зміни.»
Дядька.
11. Хто допоміг Климкові облаштувати приміщення для проживання?
Зульфат і шкільні друзі.
12. Який товар на базарі був найдефіцитнішим?
Сіль.
Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою (господарем), відтоді він мав лише одного коня й малий візок. Він упрягався разом із конем і виконував усяку польову роботу нарівні з ним. Іван ніколи не жалів себе, був надзвичайно працьовитим. Десять років чоловік відслужив в австрійській армії, а коли повернувся, то вже не застав батьків живими.
У спадок від батька йому дістався шматок найгіршої в селі землі — на горбі, де жінки копали пісок, і «зівав він ярами та печерами під небеса, як страшний велетень». Там ніхто не орав і не сіяв, але Іван взявся те робити. Конем підвозив гній до горба, а далі сам його носив у мішку нагору.
Працював так тяжко, що перегнувся в поясі й відтоді весь час ходив схилений, тож на селі його стали кликати Іваном Переломаним. Хоч горб і «переламав» селянина, але кинути його було шкода. Господар обгороджував свою ділянку, обгортав її грудками трави, щоб дощ не змивав гній. Так і провів усе життя на тому горбі (на інших нивах, куплених за гроші, що Іван заробив під час служби у війську, працювали його сини та дружина).
Були в Івана певні дивацтва: до церкви ходив лише раз на рік — на Великдень, а ще «курей зіцірував (дресирував). То так він їх научував, що жадна не важилася поступити на подвір'я і порпати гній». Їв Дідух на лаві, а не коло столу, пояснюючи це тим, що так він звик, коли був наймитом, а потім служив в армії. «Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою».
Объяснение:
