Вітрячок вітрячок весело обертався на високому пагорбку, мов горобчик, вимахував крильцями, висвистував свою довгу й одноманітну пісеньку: я швидесенький вітряк, обертаюсь так і сяк. і мене ніхто й на мить не посміє зупинить! і раптом вітрячок зупинився. — дивно,— проказав він уголос,— що це зі мною трапилося? — нічого особливого,— озвався поряд дядько вітер,— просто я ліг на шовкову траву відпочити. — ти хто такий? — той, хто є тобі обертатися. звуся я вітер. — не чув про такого! — невдоволено проказав вітрячок. — до речі, від мене походить і твоє ім'я: вітрячок. правда, схожі? — та я та — якщо ти, вітрячку, збираєшся залякати мене, тоді я змушений буду полетіти геть. а ти служитимеш сідалом для галок і горобців. — та я, дядьку вітре, хотів би вибачитися перед вами за свої перепочили трошки, то, може, продовжимо свою роботу? до того ж у мене навіть пісня нова народилася: ми — єдина сім'я: дядько вітер і я, і ніхто зупинить нас не зможе й на мить! з того продовжити розповідь
