Після закінчення п’ятого класу і складання іспитів головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки», нерозлучні друзі Сергій Стеценко та Митько Омельчук від вчительки ботаніки і зоології Ірини Семенівни отримали завдання на літніх канікулах зібрати колекцію комах. Це завдання стало доброю нагодою здійснити давню мрію хлопців. Вони вже давно хотіли влітку поїхати до села, де жила бабуся Митька. Друзі все ж таки вмовили своїх батьків, зібрали речі та вирушили у подорож за місто.
У селі хлопчиків чекав чудовий відпочинок , сповнений незвичайних пригод. Оселила їх бабуся у невеличкому курені на березі чудового лісового озера. Новий знайомий хлопців – старшокласник Василь вирішив розіграти і налякати міських хлопців. Він їм розповів, що в цьому озері здавна живе велика доісторична істота, на зразок тієї тварини, що живе у Шотландії у озері Лох-Несс. Інколи можна побачити на піску сліди, які залишала ця загадкова тварина.
Розповідь Василя дуже зацікавила Митька і Сергі, і вони вирішили досліджувати істоту з лісового озера. Невдовзі товариші і справді знайшли велетенські сліди на піску, та й і в озері вночі інколи можна було почути хрипіння, булькання і різні невідомі хлопцям звуки. Незважаючи на це, товариші зовсім не злякалися і лише ще більше зацікавились. Вони організували нічне чергування на березі озера та почали вигадувати різноманітні пастки для водяного чудовиська. А вдень новоявлені дослідники бігали до бібліотеки, бо вважали, що до майбутнього відкритті треба підходити підготовленими, з відповідними знаннями і науковим підґрунтям. Вони на гаяли марно часу і навіть придумали цій істоті назву – Митькозавр Стеценка з Юрківки. Навіть назва села нагадувала товаришам про доісторичних тварин Юрського періоду.
Та коли Сергій і Митько, здавалося б, вже були на крок від відкриття, вони дізналися, що дивовижна істота – це всього-на-всього, поганий жарт старшокласника Василя. Бо це саме він залишав подряпини на деревах і сліди на піску, саме він влаштовував незрозумілі звуки на поверхні нічного лісового озера. Він навіть не полінився та сам виготовив голову потвори, щоб дужче налякати хлопців. Але й тут друзі не злякалися, а почали закидати химеру, що з’явилася, камінням. Невдалий жартівник навіть не сподівався на таку сміливу поведінку і ледь не потонув від кам’яної атаки Митька і Сергія. Коли хлопці почули крик про до вони не злякались і у воду лізти. Завдяки сміливості товаришів Василя було врятовано і вдячний хлопцям за порятунок, він розповів друзям про свій розіграш.
Нерозлучні друзі Митько і Сергій ні краплі не жалкували, що їхнє дослідження залишилося невдачею. Бо все одно, це були цікаві пригоди, які підтвердили міцність їхньої дружби та їх сміливість, рішучість і доброту. Крім того, друзі виказали прагнення до знань, перечитавши багато книжок із сільської бібліотеки, які розповідали про доісторичних істот. Та і за колекцію комах Митько і Сергій не забули, та попереду була ще половина літа і можна було не поспішати.
На мій погляд, головні герої повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера або Митькозавр з Юрківки» справжні друзі і у дружбі вони мають подвійну силу, подвійну сміливість і рішучість. Вони досить сміливі, бо не лякаються нічних чергувань біля озера, рішучі, бо встигають витягти з води Василя, прагнуть до цікавого, бо з насолодою чекають на відкриття і читають багато книжок, вони добрі, бо не ображаються на Василя і всі ситуації сприймають з почуттям гумору. Саме такими і повинні бути справжні хлопці і справжні друзі.
П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.
