Дібрати цитати до вказаних рис героїв : - набожність
- покірність долі
- висока моральність
- працьовитість
- повага до людей
- гіпертрофована емоційність​

Квiтка-Основ'яненко - Маруся

      Було б неправдою казати, що хтось не чекає на прихід канікул, що для когось це небажаний час. І не тому, що ми не полюбляємо навчатися, а тому що всі хочуть інколи відпочивати. Навіть у наших батьків бувають відпустки, а вони такі дорослі та серйозні. 
      Найбільше ми чекаємо на прихід літніх канікул. Чому літніх? Бо вони найтриваліші. Влітку можна багато чого зробити. Можна поїхати до бабусі у село чи на дачу, разом з дідом ходити рибалити, поїхати до табору разом з друзями чи прямо у таборі знайти нових, можна багато часу проводити разом з батьками. Кожне літо приносить нові приємні несподіванки. 
      Але цього літа я дуже хочу поїхати на море. Найбільше мені подобається у Криму. Навкруги гори, море, тепле сонечко. Можна багато купатися, засмагати, будувати фортеці на піску, поїхати на екскурсію до якого-небудь старовинного замку чи ботанічного саду. У Криму дуже цікава природа, яка дозволяє вивчати ботаніку не по книжці, а насправді. Наприклад, я раніше ніколи не вірив, що бувають рослини з червоним листям, що дерево може скидати свою кору. 
      А ще мене вразили величезні павуки, які мешкають на Кримському півострові. Вони за ніч обплітають усе навкруги і, коли зранку йдеш першим по доріжці, намагаєшся оминути павутиння, розкидане великими ненажерами. Промені грають веселкою у крапельках роси, що не встигли випаруватися. 
      Я марю кримськими горами. Вони, звичайно, не найбільші у світі, але на мене - дитя українського степу - справили незабутнє враження. Я дуже хочу познайомитися з ними ближче, піднятися на Ай-Петрі, побувати у Долині казок, побачити водоспади. Ще я багато чув про старовинну фортецю у Судаку. Там проводяться цікаві лицарські змагання. Мені б дуже хотілося побачити це на власні очі. 
      Багато легенд розповідають місцеві мешканці про гору Карадаг. Кажуть, що, якщо людина не повернулася з Карадагу до заходу сонця, то її вже вважають загиблою, ніхто не йде її шукати. На гору важко підніматися, тому туди йдуть лише сильні та сміливі. З вершини відкривається краєвид ледь не на цілий півострів. 
      Я вже майже навчився пірнати, але мені необхідно вдосконалити ці вміння. Тому я багато плаваю і мало засмагаю, коли буваю на морі або ходжу на річку. Тато інколи кепкує з того, що у мене засмагла спина і білий живіт. Але все одно, як можна сидіти на березі, коли поряд стільки води? 
      Я з нетерпінням чекатиму на прихід літа та на відпустку батьків. І ми обов'язково поїдемо у Крим. Мрії завжди збуваються, коли у них віриш. 

Як часто сучасна молодь не помічає або не хоче помічати навіть того, що діється перед власними очима…і все через байдужість. Але на жаль мало де можна почути про байдужість, як про проблему сучасності. Тим часом,  вона все більше втирається в наше життя і  «живе» поруч з кожним з нас. 
     В розрізі морального виховання студентської молоді, 12 березня 2013 року, була проведена відкрита виховна година в  групі ТМ – 34  на тему: «Байдужість – людська вада чи прогресуюче зло?».
    Мета виховного заходу - нагадати про моральні святині та істини, формувати у студентів високоморальні якості, такі як: доброта, милосердя, справедливість, прагнення до ближньому у скрутну хвилину. Крім того, виховний захід мав на меті переконати, що байдужість — негативна людська риса, яка породжує  зло, ненависть і є однією з найтяжчих вад людини та спонукати до необхідності позбавитися цієї страшної риси, що має руйнівну силу як для особистості так  і для оточення.
     Після вступного слова класного керівника та актуалізації теми студентам було запропоновано засудити байдужість на вічне вигнання та забуття. Таким чином, основна частина виховного заходу проводилась у формі судового засідання. Студенти виступали у ролі судді, секретаря, адвоката, прокурора, народного засідателя, свідків зі сторони обвинувачення та зі сторони захисту. В ході  судового засідання свідки звинувачення розповідали  про різні прояви байдужості. Їх слова супроводжувались показом презентації, в якій застосовувались фотоілюстрації  та відеоролики, що наочно підтверджували ті непоправні наслідки, до яких призводить людська байдужість. Потім слово було надано свідкам захисту. По закінченню їх виступу, суд залишив залу для обговорення та винесення вердикту. Поки суд був на обговоренні, студенти обговорювали та вирішували проблему : «Байдужість – людська вада чи прогресуюче зло?» . По завершенню обговорення, суд, враховуючи голос кожного з присутніх, виніс рішення:
1. Визнати Байдужість найтяжчим з людських пороків.
2. Визнати її винною в підлості, убивствах, шахрайстві та інших злочинах.
3. Засудити Байдужість до вічного вигнання та забуття.
     Після оголошення вироку суду та завершення судового засідання, слово було надано студентці Різун Ярославі. У своїй доповіді вона розповіла про незвичайне життя Ніка Вуйчича - людини, яка незважаючи на свої обмежені можливості не лише вижила, а і на сьогоднішній день є прикладом неабиякої небайдужості до порятунку життя інших людей. 
    Всі студенти брали активну участь у підготовці і проведенні виховного заходу, тож сподіваємося кожен з них усвідомив той непоправний вплив байдужості на життя людей. Хочеться вірити, що почуте і побачене сколихнуло їх серця і назавжди знищило бажання залишатися байдужими, тоді коли б могли проявити милосердя , увагу та доброту.
   Маємо надію, що кожен з присутніх на виховному заході зрозумів: якщо ми, ніби за цеглинкою цеглинку, будуватимемо духовне спілкування, виховуватимемо духовні цінності, не будемо байдужими та черствими, то в майбутньому матимемо витвір мистецтва — справжній храм людської душі, в якому місця для байдужості не буде.