Яке майбутнє телебачення ви передбачаєте? Чому?
​

1) «раз умирати кождому, але славно вмирати — се не кождо-му лучається. не сумувати мені за ним, але радуватися його долею». (захар щодо звістки про ймовірну загибель сина при обороні села.) 2) «тілько по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину! » (молодь на зібранні громади, обговорюючи план оборони від монгольських нападників.) 3) «не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета! » (захар на громадському віче.) 4) «силою і підступом узяли його, закували в залізні пута. хоч без рани, а весь облитий був кров’ю ворогів. ні, батьку, твій син не подав ім’я твоє в неславу». (мирослава захарові про поневолення сина.) 5) «він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом». (мирослава про пораду максима тухольцям.) 6) «подвійний зраднику,— се твоя вина! ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо! » (бурунда-бегадир до тугара вовка, руського боярина.) 7) «дурний хлопче,… таким, як ти, треба жити… життя — дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш». (тугар вовк максимові, умовляючи того зрадити свій народ.) 8) «ну, то богу дякувати! надіюсь, що й не вийдете вже. тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити». (максим тугару вовкові.) 9) «— не хвали… дня перед вечором! нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами й скалами спиняє вас? » (максим тугару вовкові.) 10) «не трать надії. я задля того йшла сюди, в ворожий табір, через усякі небезпеки, щоб сказати тобі: не трать надії! » (мирослава максимові у шатрі батька в монгольському таборі.) 11) «що мої мізерні машини проти такої ворожої сили? твій батько не таку силу виведе проти них, а таку, проти котрої ніяке військо не встоїть». (мирослава максимові.) 12) «а то значить — сам собі вирви з рук останню поруку вдачі. тухольці полонянина візьмуть, а мене проженуть! ні, сього не буде! я йду сам і без його слова». (тугар вовк мирославі.)

Вы будете смеяться, но всё что связано с Тарасом Шевченко и его «Кобзарём» напрямую связано с одним из методов захвата власти в чужой стране. Я подробно покажу это ниже мне в этом простой и логичный анализ прижизненных и последующих изданий его произведений.Что то странное творится и с «Кобзарём» и с его автором.При жизни Т. Г. Шевченко было несколько изданий «Кобзаря»:— первое, в 1840 году в Санкт-Петербурге, книга насчитывала всего 20 страниц;— второе издание было в 1844 году вместе с поэмой «Гайдамаки», под общим названием «Чигиринский кобзарь», и появилось исключительно потому, что сама по себе поэма «Гайдамаки» изданная в 1841-1842 году, почти не продавалась, а с 1844 года шла в «нагрузку» ко второму изданию «Кобзаря»;— третье издание было уже в 1860 году, уже после возвращения Шевченко из москалей (из солдат), обратно в Питер.Но вот что интересно, ни одно прижизненное издание «Кобзаря»  простому человеку посмотреть нереально! Даже фотокопии нормальной нет, что бы можно было посмотреть на каком же всё таки языке писал свои вирши нынешний «классик украинской литературы». Я даже больше скажу, даже посмертные издания «Кобзаря» практически отсутствуют до советского времени, а те что есть – почему то были составлены, отредактированы и переведены (!) во Львове (в то время Львов это не Россия, не Украина, а Австро-Венгрия!)!Хотя прямо о переводе трудов Шевченко не написано, а написано «выверено» по, внимание (!) «оригинальным рукописям Шевченко»!