ПИТАННЯ ПРО ТЕКСТ ХАМЕЛЕОН, ДО ТЬ БУДЬ ЛАСОЧКА

Риси вдачі маленького хлопчика, його щирість, людяність.

Цитатна характеристика героя «...Всі звали його лише Тирликом. Може, прозвали його отак ще тоді, коли він був зовсім маленький і не вимовляв звука «р». І хоч він давно уже освоїв цей капосний звук — він у нього лункий та розкотистий, як у Полкана, коли того дуже роздратувати, — але так і лишився Тирликом».

Чуйність, сердечність і доброта;                                                                          

                                                       2 вариант

Головним героєм оповідання Анатолія Дімарова «Тирлик» є маленький хлопчик років чотирьох-шести. Невідомо, звідки з’явилося у нього це прізвисько, але скоріш усього, так його прозвали ще тоді, коли він був зовсім маленьким і не вмів вимовляти звук «р». У Тирлика була мама, але вона жила далеко від нього і тому виховували малого бабуся і дідусь, з якими він жив на маленькому хуторі, де окрім Тирлика, дітей зовсім не було. Тому товаришувати хлопчикові доводилося з бабусями і дідусями, які разом з його родиною жили на цьому.

Объяснение: УДАЧИ ТЕБЕ

Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас. 

Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію... 

Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому. 

Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього. 

Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.