Твір «Мої враження від твору «Гуси-лебеді летять»»
Повість «Гуси-лебеді летять» надзвичайно мені сподобалась. Михайло Стельмах легко, цікаво, з гумором та водночас ностальгічним сумом розповідає про власне дитинство. Воно випало на важкі післяреволюційні роки, коли країна була спустошена війною, розрухою та голодом. Автор не став прикрашати тогочасну дійсність. Однак дитинство все одно залишилось найчарівнішим часом у житті.
«Прямо над нашою хатою пролітають лебеді,» - так починається перший розділ повісті. Цим же образом твір і завершується. Гуси-лебеді виступають символом швидкоплинних дитячих років, часів, що вже ніколи не повернуться.
Объяснение:
Максим – наймолодший син Захара Беркута, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут зовнішність: «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице» «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» Так відчувати може лише людина, яка палко любить рідну землю і життя. Максим з радістю сприймає повідомлення Тугара Вовка про те, що тухольці оточили монголів, і з гідністю патріота відповідає зрадникові, що «тухольці будуть битися до останнього», але не пустять ворога в гори. “Захар Беркут” характеристика Максима Максим — простий, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі річки, як кришталеве повітря. Здається, все він черпає з самої душі природи і збирає у своєму серці. Він безстрашний і сміливий. Його природний розум, кмітливість. «Все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок», — пише Іван Франко. Навіть бояри поступово починають поважати Максима, адже він дає розумні поради, а головне, врятовує дочку боярина Мирославу, коли вона потрапила у лігво ведмедів. Це свідчить про його рішучість і одночасно скромністю, бо Максим не хизується своїм подвигом. Максимові властиве почуття власної гідності. Щиро покохавши Мирославу, він просить Тугара Вовка згоди на одруження, але, почувши у відповідь зневажливі слова, «випростувався перед боярином, мов молодий пишний дубчак, і сказав лагідним, але певним голосом: «Нічого злого я не сказав тобі… Невже ж між твоїм, боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, щоб її любов не могла перегатити?..» Вирісши в громаді, де всі були рівноправними, Максим не міг передбачити, який гнів викличе його прохання в пихатого та зарозумілого боярина. Максим Беркут має безмежну любов до свого народу, до рідної землі, патріотизм: «Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство!» Людина, яка так безмежно любить свою землю, ніколи не зможе її зрадити. Навіть у полоні, у кайданах. Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний молодець… Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!». Максим Беркут, як і батько, громадські інтереси ставить вище особистих. Він розуміє, що його життя небагато варте, порівняно з долею верховинців, запрян, яких знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на рештки монгольського війська, що зайшло в тухольську долину, а вийти не змогло. Максим гордий за свій народ, який нещодавно бився з ворогом, і був певний у його перемозі. Він знав, що тухольці будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. Скільки потрібно мужності та відваги, щоб не припиняти боротьбу і в полоні! Через Мирославу Максим переказує тухольцям свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього ватажка Бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольської долини. Максим не загинув. У двобої з Бурундою він переміг. Його рятунок викликав радість в усіх тухольців. «Навіть ті, що втратили своїх синів, братів та мужів, і ті радувалися Максиму, немов з його поворотом повертали всі дорогі серцю, страчені в бою».
