Найти в стихотворении "Мужской танец" эпитеты

Відповідь:

Сьогодні в центрі нашої уваги соціально-побутова повість “Кайдашева сім’я” Івана Нечуя-Левицького. Перед тим як перейти до аналізу основних образів у повісті  "Кайдашева сім'я" варто пам'ятати  що сміх у “Кайдашевій сім’ї” – це “сміх крізь сльози”, адже їм не до сміху, оскільки вони — учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця.

Омелько Кайдаш

Омелько Кайдаш – звичайний селянин. Тяжка праця, панщина підірвали його здоров’я та сили.

Зовнішність Омелька описано так:

«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною»

Омелько дуже працьовитий, ніколи не сидів без діла, щось завжди майстрував, лагодив. Від своїх синів він також вимагав працьовитості. Але Кайдаш любив випити – це, мабуть, було його найбільшою вадою. Тяжке життя зробило його нервовим та забобонним.

Після одруження синів він поступово втрачає батьківську владу над ними, а Карпо навіть підіймає на старого руку.

Кайдаш спився до божевілля та втопився, хоча все життя боявся саме такої смерті.

Маруся Кайдашиха

Маруся Кайдашиха – дружина Омелька, мала двох синів.

Вона сварлива, конфліктна жінка. Маруся гарно готувала й замолоду служила у панів покоївкою, «терлась коло панів і набралась від них трохи панства».

Також про неї сказано, що «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає» (улеслива, проте лицемірна). Кайдашиха з погордою ставиться до бідніших від себе, любить вихвалятись.

Позитивні риси її характеру – це те, що вона працьовита, дбайлива хазяйка, любляча мати та бабуся. Але жадоба до землі зробила її жорстокою, жадібною. Це призводило до частих сварок і розладів у сім’ї, бійок

Карпо

Карпо – старший син Омелька Кайдаша та Марусі Кайдашихи. Карпо був грубий, неласкавий, сердитий, мовчазний

«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті»

У Карпа складний характер, він впертий, конфліктний, швидкий на розправу.

Мотря

Мотря – дружина Карпа. Дівчина була із заможної родини, але не вихвалялася на селі. Характер у Мотрі складний: горда, язиката, конфліктна.

Узявши шлюб, поринула у тяжкі будні. Зла свекруха звалила на неї всю хатню роботу. Щоденна гризня зробила Мотрю злою, сварливою жінкою. А лютість її не мала меж. Так, вона навіть виколола свекрусі око та не переймалась, а раділа цьому.

Про Мотрю в повісті сказано: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у івку».

Її зовнішність описано докладно:

«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю».

Лаврін

Лаврін – молодший син у сім’ї Кайдашів. Він лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний.

Має дуже привабливу зовнішність:

«Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір».

Хлопець жартівливий, дотепний, веселий. Він у всьому бачить добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу й грає на сопілці.

Але, на жаль, зрештою і Лаврін стає егоїстом, конфлікти у родині змінюють і його характер: він стає більш жорстким, конфліктним.

Мелашка

Мелашка – дружина Лавріна.

«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк».

Дівчина щира, тиха, спокійна, лагідна, чутлива.

Вона тяжко переживала безладдя в родині. Та поступово навіть і тиха й лагідна Мелашка втягується у сварки й бійки, її характер змінюється, стає більш конфліктним.

Як багато різних смислів, значень, емоцій може вміщати одне-єдине слово! Який невичерпної, незбагненною силою воно має! Але тільки від нас залежить, у яке русло направити цю силу. Адже словом можна завдати непоправної шкоди, образу, викликати роздратування і злість або принести величезну користь, подарувати радість і гарний настрій. 
Кожен день ми спілкуємося з багатьма людьми. Але чи завжди ми замислюємося над тим, що саме ми говоримо, які слова вимовляємо, що полягає в наших словах для іншої людини? Звичайно ж, не завжди. Всі ми схильні до сильному впливу настрої, самопочуття, тих чи інших життєвих ситуацій і обставин. І буває, що, розмовляючи з іншими людьми і відповідаючи на їх запитання, звернення, ми кидаємо їм у відповідь перші прийшли на думку слова. А адже слово, якщо воно сказано, вже не повернеш назад.Як часто буває, що, зовсім того не бажаючи, ми кривдимо близьких і дорогих нам людей. І всього лише тому, що зопалу сказали якесь грубе, неприємне, образливе слово. Кілька слів – і розривається дружба, виникає нерозуміння, недовіру, образа. «Та хіба я хотів його образити?! – Дивуємося ми після. – Я не це мав на увазі! »Але час минув, слова сказані, і часто буває вже багато чого не виправити. «Я не так висловився», тобто сказав не те слово – а у співрозмовника без будь-якої, здавалося б, на те причини надовго зіпсувався настрій. Ми образили людину, вселили в його душу смуток, злість, негативні емоції. А чи варто було?Наскільки приємно буває зустріти людину, яка завжди налаштований позитивно, від якого завжди чуєш приємні, добрі слова, як би не було сумно в нього на душі, як би не хотілося йому в цей момент побути на самоті, уникнути спілкування. Але ж всі ми живемо в суспільстві і повинні вміти жити і говорити красиво. Наприклад, ми прийшли в гості до друга, а у нього в цей момент якісь неприємності, він погано себе почуває або у нього просто поганий настрій. Ми можемо, звичайно, засмутитися самі, розвернутися і піти, залишивши одного наодинці зі своїми проблемами. Але можемо – і повинні – вчинити по-іншому.Ми можемо розділити з другом його турботи, сказати кілька приємних, підбадьорливих слів, спокійно обговорити ситуацію, що склалася. У більшості випадків вже цим ми дуже до людині. Добрими словами можна порадувати, прогнати поганий настрій, розвіяти сумнів і невпевненість. А радість, подарована іншому, подвійно повертається до нас самих. І ось вже більше веселих, привітних, щасливих людей! До тих, хто частіше говорить приємні, хороші, добрі слова, завжди тягнуться оточуючі. У привітних людей набагато більше друзів – справжніх, готових у будь-який момент прийти на до сказати гарне слово у відповідь, підтримати друга і розвіяти поганий настрій. Таким людям живеться набагато легше, радісніше, цікавіше.Ми часто говоримо один одному: «Усього доброго», «Удачі», «Бажаю добра і щастя». І це не просте прояв ввічливості, в цих словах ми висловлюємо свою людську суть, вміння з розумінням і по-доброму ставитися до оточуючих. Велика добра сила міститься в таких словах, як «добридень», «добрий день». Вимовляючи їх, ми від усього серця бажаємо людям здоров’я і добра. А значить, чим частіше ми їх вимовляємо, тим більше радості й доброти з’являється навколо. Добрі побажання живуть в душі того, хто вміє віддавати сили своєї душі іншим людям. Ми говоримо: «Дякую», «Дякую». Дякувати – значить робити добро, дарувати благо. І справа навіть не в тому, щоб уміти вимовляти ці слова в потрібний момент, а в тому, щоб рухами самої душі відповідати на добро, яке зробили тобі інші люди.Мені часто здається, що з до добрих, ввічливих, щирих слів можна було б уникнути багатьох неприємних ситуацій в житті, запобігти драми і трагедії, зробити життя світлішим, приємніше, гарніше і щасливіше, якщо б усі люди на землі перед тим, як сказати яке щось різке слово буквально на кілька секунд задумалися – а виправдана ця різкість, чи не заподіє грубість незаслужену образу людині? Якщо б кожен з нас іноді ставив на шальки терезів хвилинне задоволення від різкості, глузування, цинічних висловлювань і ті наслідки, які може викликати така поведінка, то негативний вплив, який надасть необдумана фраза на подальші відносини з людьми, на внутрішній стан – і співрозмовника і своє власне, то дуже багато неприємних і грубі слова ніколи б не були сказані. Тому говоріть, люди, говорите самі добрі слова