У своєму романі Іван Багряний описує цікаву історію людини і суспільства. Автор показує, яким чином може поводити себе людина, яка опиняється в надзвичайно екстремальних умовах, що вона відчуває, чим мотивується і які у неї основні життєві цілі і намагання. Українська історія дійсно мала період, описаний в романі, тому він цікавий також і з історичної точки зору.
Але основною темою роману є ідея про те, що сміливі люди завжди мають щастя. Ідея ця озвучується кілька разів протягом роману, тому стає чітко зрозуміло, що автор її підкреслює і приділяє їй особливу увагу. Саме з цієї причини раціонально задатися питанням про те, чи правий автор. Чи справді сміливі дії і вчинки людей здатні наділити їх щастям, сприяти тому, що їх життя стане приємнішим. Головним прикладом сміливої людини в романі є Григорій Многогрішний. Спочатку він майстерно покидає поїзд, на якому його везли на каторгу крізь тайгу, потім він приєднується до української родини, яка займається надзвичайно небезпечною справою – полюванням на тигрів. Після цього Григорій помічає свого колишнього ворога і безстрашно вбиває його, адже він чудово знає, які біди може принести ця людина іншим. Досить сміливим був Григорій і тоді, коли справа доходила до особистого життя. Незважаючи на свою гордість, він зміг переступити себе і поцілувати дівчину, яка йому подобалася, в найвідповідальніший момент. Пізніше, після вбивства свого ворога, він зрозумів, що залишатися в тому ж місці небезпечно, і пішов крізь тайгу разом з такою ж сміливою дівчиною для того, щоб врешті-решт стати щасливим там, де це буде представлятися можливим. У цьому романі свою велику сміливість демонструють не тільки людей, але навіть і тварини. Прикладом тому служить пес на ім’я Заливай, який настільки любив своїх господарів, що ні секунди не сумнівався перед тим, як відправитися за ними, хоча шансів вижити у нього практично не було.
Аналізуючи вчинки героїв роману, думається, що можна дійсно прийти до висновку, що сміливі люди завжди мають щастя. Григорій Многогрішний був щасливою людиною, він потрапив у сім’ю таких же дуже сміливих людей. Всі ці люди ніколи не впадали у відчай, перебували в складному вирі подій, навіть не замислюючись про те, що можна займатися чимось іншим. Вони були захоплені своїм життям, своїми можливостями і вчинками. Можна впевнено сказати, що те, що вони робили, і є процес отримання постійного щастя за до ефективної боротьби за виживання.
Объяснение:
Біблійні сюжети й мотиви в українській та світовій літературі
Біблія — найвеличніша книга людства, яка містить заповіти Бога людям для усвідомлення їхньої гріховності та ння душі.
До біблійних образів, мотивів і сюжетів в усі часи зверталися письменники різних країн. У XIII-XVIII століттях не було митця, який би у своїх творах не звертався до Біблії. Не втратила ця Книга книг свого значення і в пізніший період. Біблійні образи й мотиви живили творчість і надихали на нові твори Г. Сковороду і Т. Шевченка, Данте і Шекспіра, П. Куліша і О. Пушкіна, Лесю Українку і Ч. Айтматова.
Філософ і просвітитель Григорій Сковорода називав Біблію своєю "возлюбленою невісток" і зазначав, що саме в духовному шлюбі з Книгою книг народилися найкращі його твори.
До Біблії звертався і Тарас Шевченко. З неї він брав вислови (як епіграфи до творів "Сон", "Єретик", "Великий льох"), мотиви, які по-своєму переробляв. Такої переробки зазнали десять псалмів Давидових. У сорок третьому псалмі читаємо:
Смирилася душа наша,
Жить тяжко в оковах! Встань же,
Боже нам
Встать на ката знову.
У сто тридцять другому псалмі митець лине думкою в далеке майбутнє, в якому всі люди будуть рівними, житимуть, як брати. Найповніше Т. Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспільство, у поезії "Ісаія. Глава 35", використавши пророцтва Ісаія, автора однієї з книг Біблії.
