Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті – «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір». Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жар-птиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Михайлик – непосидючий, беш-кетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний.
Трагедія «Прометей закутий» давньогрецького драматурга Есхіла, життя якого припало на межу VI-V століть до нашої ери, і якого сучасники називали «батьком грецької трагедії» — один з найвідоміших творів митця.
Як і інші літератори Стародавньої Греції, у своїх творах Есхіл використовував міфічні сюжети. Це пояснюється тим, що у житті стародавніх греків міфи відігравали дуже важливу роль. У давньогрецьких міфах були зосереджені поняття про такі складні речі, як справедливість і зло, доля і людина, життя і смерть, в них були втілені нездійснені мрії людей, їх прагнення, сподівання, їх уявлення про навколишній світ, його походження, існування і майбутнє.
Прометей був одним з найбільш улюблених образів давньогрецьких митців. Міф про цього титана відображував історію розвитку людства в уявленні представників античних часів. За сюжетом цього міфу люди не могли ні говорити, ні думати, вони були кволі і не розуміли того, що бачили навколо. Прометей став першим, хто зглянувся на людство і почав допомагати людям.
Нудьгуючи, інші боги теж допомагали людям, але вимагали за це пожертвувань і пошани. Саме завдяки Прометею люди отримали можливість їсти м’ясо. Він заколов жертовного бика, поділив його тушу на дві однакові частини. Потім одну купу він доповнив кістками і прикрив гарним жиром, а м’ясо склав у іншу купу і накрив її брудною шкурою. Зробивши це, Прометей запропонував Зевсу обрати, яку купу боги будуть залишати собі, а яку будуть віддавати людям. Звичайно ж, Зевс вибрав більшу купу з кістками, а людям дісталося гарне м’ясо.
Ображений на обман Прометея, Зевс відмовився пускати того на Олімп, а людям не віддав вогонь. Тоді за до хитрощів Прометей викрав вогонь і приніс його людям. За це його прикували до скелі на краю землі. Щодня до цієї скелі прилітав орел і викльовував у Прометея печінку, а та за ніч знову відростала. Лише після багатьох століть Гераклу вдалося вбити орла і звільнити Прометея від страшних мук, на які він був приречений за до людям.
Образ Прометея в трагедії Есхіла торкається важливої етичної проблеми, яка хвилювала драматурга усе життя — це власна відповідальність людини за рішення, що приймаються нею. Прометей був богом, тому міг передбачати і знав заздалегідь про ті страждання, які випадуть на нього через до людям, але не змінив свого рішення.
Тому образ Прометея — це образ людини, яка має сміливість брати на себе відповідальність за свої вчинки і рішення, яка не зраджує своєї долі. Як і герой трагедії «Прометей прикутий», її автор вірив у можливості людини, її велич і велике майбутнє.
Объяснение:
ну вот как-то так, надеюсь подойдет)
