Характерні риси якої модерністської течії мають місце у творчості визначного письменника літературного процессу кінця XIX — початку XX ст. — Михайла Коцюбинського?
Упало світло ліхтарів На день конаючий і тихий, Та перед смертю він зустрів Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув Той сміх, як переможну силу, Як перенесену свічу За межі схилу.
І це тому я, мов у сні, Пішла серединою вулиць, І очі, зустрічні, ясні, Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні, Як світло не своєї брами, Бо чула: жданий довгі дні — Вже йде з безсмертними дарами. *** Олена Теліга – Весняне
Розцвітають кущі жасмину, Грає сонце в височині! Чи зустріну, — чи не зустріну? Чи побачу тебе, чи ні?
І куди б скерувати кроки, Щоб тебе я могла знайти? Тільки бачу, іде високий, Приглядаюсь, чи тож не ти…
І не вітряно і не хмарно, Все заповнює весняний сміх! Цілий день я проброжу марно, Не зустрівши очей твоїх.
Та зате серед ночі, любий, У весняному моєму сні, — Поцілуєш мої ти губи І щось ніжне шепнеш мені.
*** Олена Теліга – Життя
Василеві Куриленкові
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки, І жах ночей, що покривають плач, Ти, зраджений життям, яке любив так палко, Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято? Заквітли квіти? Зараз чи давно? О, як байдуже все, коли душа зім’ята, Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору! Греби скоріше і пливи, пливи! Повір: незнане щось у невідому пору Тебе зустріне радісним: “Живи!”
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти І підповзуть, як нитка провідна, Ти приймеш знов життя і так захочеш жити! Його пізнавши глибоко, до дна!
*** Олена Теліга – Без назви
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода, — Ще не всьому зватися дано! Ще не завжди ж у глибоких водах Відшукаєш непорушне дно.
І коли Твоя душа воскресла Знову мчиться у осяйну путь, Не питай чиї натхненні весла Темний беріг вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть, Тільки серце — збуджений орел! Пий же бризки, свіжі та іскристі, Безіменних, радісних джерел!
*** Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…
* * *
Я руцi, що била, — не пробачу — Не для мене переможний бич ! Знай одно: не каюсь я, не плачу, Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила, Що тобою дихало й цвiло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту Стрiл затрутих я тобi не шлю, Бо не вмiю замiнять в отруту Вiдгорiле соняшне — “люблю”.
Дракон із твору ю. винничука досить незвичайний. вісім років він жив і виховувався сам, бо всі його родичі давно зникли. яйце, з якого він вилупився, багато років пролежало у печері. це не хижак, не страшна істота, а щиросердна міфічна тварина, які ніколи нікому не завдавала кривди. а ще дракон знав грамоту: вмів читати та й навіть писав вірші. але не в очах кожного дракон має такі позитивні риси. так, князь його характерезує зовсім інакше: «жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. і дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите». проте пан гудбрант таки наголошує на тому, що дракон зовсім не звичайний: «але до того веду, що цей дракон якийсь дуже дивний. ні на кого не нападає, нікого не вбиває. а найбільше, що мене здивувало, — вигляд його печери». а печера здивувала тому, що у інших драконів завжди перед входом лежить чимало кісток, що говорить про їхню хижацьку суть. це й же житель гличини не може похвалитися своєю здобиччю. дракон грицько, не зважаючи на свою натуру, протистоїть природі. у той час, як люди всіляко показують своє справжнє обличчя. більшість із них – ненажерливі, брехливі та жорстокі. грицько ж виступає їхнім антиподом, контрастує з ними свої милосердям, щирістю та добротою.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
