5. Укажіть, ким мріяв стати М.Стельмах​

Ще від рідної матері андрій малишко навчився добре розуміти українську пісню і полюбив її усім серцем. саме в рідній домівці, у річищі рідного материнського духу він осягнув найцінніші людські поняття, поняття добра і зла, краси і незугарності, правди і кривди – нерозчинну і незрадливу народну спадщину. саме з рідної домівки починаються витоки творчої спіралі, яка повертається усе життя і під кінець перетворюється у найважливішу думку видатного поета – думку про рідний дім одного з самих народних літераторів середини минулого століття андрія малишка.крім спогадів про рідний дім а. малишко у своїх поезіях постійно звертається до одвічного питання людства про призначення людини у цьому світі. це питання поет намагається розкрити, йдучи від засвоєння глибинної народної етики и використовуючи моральні надбання українського народу як життєтворчу силу для своєї діяльності. він постійно і послідовно прагне впровадити цю силу у реальне життя сучасників, намагається утвердити найбільш вірну шкалу морального відліку, відправною крапкою якого є рідний дім. дзеркалом суджень про світ і особистість для а. малишко стає гармонічне поєднання народної моралі і суспільної реальності. ключем до розуміння творчості поета є духовні цінності українського народу, поважливе ставлення до яких було прищеплено йому ще з дитинства казками з материнських вуст і її ласкою, батьківською наукою, вітром і небом придніпров’я. усі поезії а. малишка початкового періоду його творчості наскрізь пронизані людини з активною життєвою позицією, натхненною минулих поколінь співвітчизників. в той час це цілком відповідало народному духові, щирому пориву до будівництва нового життя і тогочасній ідеї керівництва країни про самозречення від особистості заради світлого майбутнього, яке дозволяло «вождю усіх народів» робити з тією особистістю усе, що заманеться. але а. малишко вдавалося у своїх творах не стільки показувати героїку перших п’ятирічок, скільки вичитувати гуманність вікових надбань та моральні заповіти свого народу. в алегоричних образах поет показує людину, яка понад усе любить свою землю, свою родину, свій дім.

Федько - головний герой оповідання Володимира Винниченка. Він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. Його батьки були бідними. Часто підкреслювали, що і Федько "мужичиня". Просили, щоб не водився з Толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
Федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. І одівався відповідно: «картуз набакир,... чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені,..., не поспішає, ... навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
На початку твору не хочеться схвалювати Федька, адже він часто ображає своїх друзів. Але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. Федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. Він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. Сусідських хлопцям цікаво з ним. З кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися Федьком, його правдивістю та відданістю друзям. Хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина Толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, ... розуміє, що так і треба». Перейти річку по кризі намірився Федько. Всі друзі із захопленням і переживанням ігали за витівкою. Вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. Те, що тільки один Федько кинувся на порятунок Толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
Трагічний випадок на річці показав усім справжнього Федька – надійного друга та відважного рятівника.