"Повага інших-гарний привід,щоб поважати самого себе".Так,я вважаю,що ця думка слушна,але потрібно розібратися,що приховано за цими рядками. Я вперше задумався,наскільки мене поважають інші,і за що.Я звичайний хлопець,зі звичайної родини,звичайний школяр.За що мене повинні поважати інші?Тут,напевно,потрібно підійти до цього питання більш широко.Чого я досяг за свої 15 років життя?Як до мене ставляться мої батьки,вчителі,однолітки? Звісно думка батьків буде суб'єктивною.Але це тільки на людях.Коли я опиняюсь у колі сім'ї,то більших критиків,як мої тато і мама годі й шукати.Але я завжди прислухаюсь до їхньої думки.Вони більше знають та розуміють,тому їхні слова для мене багато чого важать.Я поважаю їх-вони поважають мене.Вони мені довіряють і я зроблю все,щоб не зруйнувати їхніх сподівань.Тоді я і себе почну поважати. Вчителі теж займають у моєму житті не останнє місце.Вони всі різні,а інакше і бути не може.В кого,як не в них набереться достатньо терпіння до таких телепнів,як ми.Я поважаю своїх вчителів за їхню невтомну працю,за їхні знання,за їхні зусилля донести до кожного з нас всі тонкощі свого предмету.І я сподіваюсь,що вони поважають і мене.За те,що я хочу вчитися,нехай це мені і не завжди вдається.За те,що я став для них часточкою їхнього життя,і просто за те,що ми за роки навчання стали великою шкільною родиною зі своїми радісними та не завжди хвилинами. Мої друзі-це окрема історія.Ми всі варті один одного,дружимо роками і довіряємо роками.Ми просто повинні поважати один одного,інакше це вже не буде лружба. Повага інших до себе можлива лише за умови,коли ти поважаєш сам себе.Ці поняття прямопропорційні.
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
