Роскрийте історичну оснуву поему Т.Шевченко "Іван Підкова', риси й поведінка козатських ватажків
​

Відповідь:

Дракон Грицько є втіленням добра, він здатний на самопожертву заради дружби та кохання, нехтуючи інстинктом самозбереження. Адже самопожертва — це риса, протилежна егоїзмові, коли людина жертвує собою, своїми особистісними інтересами задля єдиної мети, заради благополуччя інших. Тому Грицько під час поєдинку навмисно піддається й гине від списа джури лицаря Лавріна... А незадовго до цього помирає від старості мудрий пустельник, який навчив дракона грамоти. Отже, здається, підступний князь досяг своєї мети, зло перемогло добро. Але якщо замислитися, то не все так однозначно у творі Ю. Винничука. Адже автор не дарма показує нам страждання підлого володаря, який усвідомив свою помилку й гірко про неї. Ми бачимо, як кається князь біля могил дракона та пустельника, називаючи їх найкращими друзями. Лицар Лаврін під час поєдинку дивним чином зумів розпізнати добру натуру дракона та відмовився знищувати його. Таким чином, у князівстві залишилися розумні, чесні, добрі люди! Настуня одружується не з чоловіком, якого дібрав їй батько, а з джурою, у якого сама закохалася. Врешті-решт, залишилися романтичні вірші дракона Григорія, які здатні пробуджувати в мешканцях Люботина найкращі почуття.

Пояснення:

Незважаючи на те, що позитивні персонажі казки-повісті „Місце для дракона“ гинуть, перемагає все ж таки добро, а не зло.

«Як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших усмішок Остапа Вишні. Присвячена Максимові Рильському, близькому другові письменника. Уперше надрукована в журналі «Перець» 1945 р. Побудований твір у вигляді порад молодому мисливцеві, який збирається на полювання. «Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, кон­серви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече... їдете ви компанією, тобто колективом, так — чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці...». За цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чолові­чої свободи, розслаблення від клопотів, умиротворення. Мистецьки вплетений у композицію розповіді прекрасний український пейзаж надвечір’я: «Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... Це ввечері... А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но почи­нає на світ благословлятись». Особливо промовистою є фраза, яка характеризує ставлення письменника до самого процесу полю­вання: «І вільно дихається, і легко дихається...». Це щире зізнання автора, бо немає значення, чи вполював щось мисливець, чи ні, головне — що недаремно витратив час. Герої усмішки, здається, не полювали по-справжньому: найваж­ливішим під час полювання для них було відпочити від повсяк­денної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над тихими озерами.

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/v/vishnya-ostap/2472-rozglyad-usmishki-yak-variti-i-jisti-sup-iz-di... Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua