Объяснение:
Роздуми Шевченка про власну долю та долю України
в поезії "Мені однаково, чи буду..."
Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду..." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:
Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій — не своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й "малого сліду".
У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.
Відповідь: Природу не можна розуміти тільки як світ тварин і рослин. Природа - це все, що оточує нас від народження. Людина та природа- це дві невід'ємні частини світу. Кожна частинка природи є важливою. Людина і природа перебувають у постійних і складних взаєминах. Природа дає можливість людині жити, задовольняючи її фізичні потреби, збагачує її духовний світ своєю красою та активізує її розум, демонструючи зразки найкращого, найдосконалішого у світі. Коли ж людина починає шкодити природі, вона шкодить і собі, адже людина - також складова природи, її частина, надзвичайно залежна від решти складових. Відмінність людини від інших живих істот полягає в тому, що вона має розум, а відтак може мислити, творити, спілкуватися з іншими людьми. На жаль, сьогодні є підстави говорити, що свій розум людина здебільшого спрямовує на задоволення власних потреб, знищуючи майже повністю те навколишнє середовище, в якому живе і від якого цілком залежить. Кажуть, що сьогодні ми живемо на планеті, що належить нашим правнукам: адже наслідки того, як ми зараз ставимося до природи, будуть відчутні у далекому майбутньому. І виправити навіть одну серйозну помилку, якщо вона буде зроблена, часто неможливо. Людина від природи повинна навчитися красі, коханню, гармонії. Природа нас вчить бути добрими та кохати одне одного, дарує нам красу та життя. У безмежному храмі краси та музики природи, який не може зрівнятися ні з яким рукотворним шедевром, людина перетвориться із завойовника на творця, знайде душевну рівновагу, віднови�ь фізичні сили та здоров’я. Дружіть із природою, з чистим цілющим повітрям, джерельною водою і вам не треба буде звертатися до лікаря, бо саме в природі закладена основа нашої життєдіяльності. Приходьте до лісу, гір, поля, річки. Ставайте в їхнє нерозривне коло, підтримуйте його, і воно підтримає вас, як підтримує вірний друг у бурхливому ритмі сьогодення. Несіть добро у світ, і це добро вернеться вам та дітям у стократ.
