Як вітали Девлед Гірея в творі "За Сестрою"​

Однажды, когда мы были на даче с семьей,к нам в дом забрел рыжий кот васька. нам не хотелось его выгонять, и по-этому мы оставили его дома. потом мы поехали, чтобы купить молока, в магазин. вернулись, положили три пакетика в холодильник.  позже все разошлись по своим делам: папа- рыбачить, мама- ухаживать за садом, а я- делать на лето. я уснул сразу же, потому что делать на лето было немного скучно.  а васька, тем временем, забрался на подоконник и начал лежать на нем. потом домой пришла мама, открыла холодильник, молоко положила на стол и ушла. тоже пошла спать.  просыпаемся мы на утро и глядим: нету молока на столе, а васька лежит на диване и мурчит, облизываясь. я развожу руками в сторону и подхожу к нему: "васька, что за дела такие? ? " а кот не отвечает. я посмотрел на стол, заметил там капельки молока. потом посмотрел под стол и нашел там разорванный пакет и лужицу белого счастья под ним. васька подошел к лужице и начал из него лакать.  вот так вот мы и узнали, кто выпил все молоко

Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею.
Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько – не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки.
Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».