Сто друзів — це мало, один ворог — це багато
Над шкурою дрижати — людиною не жити
Справді, добре сміється той, хто сміється останнім
Тіло в золоті,а душа в болоті(коли жадібний і жорстокий односелець Михайлика не дав шматка хліба жебрачці та її хлопчику).
Біль душі – найстрашніший біль
Життя має свою дорогу (смерть дідуся Дем’яна та перше потрясіння Михайлика
Зоря іде – долю веде.
Коли неспокійна совість, то нічим її не обманеш.
Правда завжди випливе (з кишені Михайлика разом із щавлем випало дві насінини).
Тема: розповідь про заплакану дівчинку на бабусиному подвір’ї.
Ідея: автор показує драму, яка вирує в душі маленької дівчинки і про суть якої ми можемо лише здогадуватися з її відповіді: «Всіх». Нам складно знайти однозначне пояснення причини її плачу.
Основна думка: дитячий плач навіює загальне переживання дисгармонії життя, а проголошене вболівання «за всіх» вказує на недитяче сприйняття світу і змушує замислитись над складністю життя. Врешті, кожна людина має право сумувати за чимось і без видимої причини, а надто дитина.
Жанр: філософська лірика.
Персоніфікація: “розчарована осінь”, “клигає по дворі”, “на душі прохолода”.
Епітети: “дівчинка боса”, “розчарована осінь”
Образ дівчинки у вірші Ігора Павлюка “Дічинка”
Душа дівчинки сприймає весь сум, увесь біль, усі тривоги світу як свої власні, їй жаль усіх. Вона ще маленька, але вже відчуває відповідальність за долю світу. Єдине, що поки що може — поспівчувати, поплакати. Віриться, що коли вона виросте, то зможе діяти й зробити цей світ трохи кращим, добрішим
