Терміново!
до ть будь ласка, міні твір не з інтернету ​

Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі. Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «Русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.

Сусідка моя — чарівниця —годувала надвечір родзинкамиу клітці золоту Жар-птицюз очима-намистинками. І як воно трапилось — хто його зна —та тільки дверцят не замкнула вона.Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,і враз освітиласьказково столиця.Летіла все вище, так гарно, так вільно,як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...Дорослим і дітямяснішали лиця:«Як хороше житипід сонцем Жар-птиці!»І тільки ота трьохсотлітня ґава,яка себе називала Павою(старезна, без ока, та ще й кульгава),знайшла Жар-птицю непристойно яскравою. І вся вороняча оравазчинила люту стрекотняву:«Вона яскра-яскра-яскррава!Таку чужу нескромну птицютримать годитьсятільки в клітці!» Вже третій день — нема Жар-птиці.І людям посмутніли лиця.О, не сумуйте. Її нема,бо — розумієте? — зима.Жар-птиця ж — птаха екзотична,південна, до снігів незвична.Ну, от і простудилась трішки.Лежить вона терпляче в ліжку,п’є молоко, клює родзинки,чита «Барвінок» і «Мурзилку».Пішли на лад у неї справи.І скоро знов злетить вонана злість лихим, кульгавим ґавам,на новорічну радість нам!