2. Розкрийте символічне значення образів аркану, зчеплених рук і чоловічого кола. 3. Витлумачте значення рядків:
Хоч раз ти повинен відчути,
як тяжко рветься на цій землі
древнє чоловіче коло...
4. До кого В. Герасим'юк звертається «сину людський»? Де (у якій книзі) можна
зустріти саме таке формулювання? Поясніть, чому автор добирає саме ці слова.
6. Визначте основний мотив вірша.
7. Поясніть, до якого виду лірики належить поезія. Наведіть аргументи на доказ
своєї думки.​

ДО ТЬ​

   Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку. 

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків. 

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. 
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.

Я впевнений, що кожен, хто коли-небудь читав твори Великого Кобзаря, не залишився байдужим! Особисто мене надзвичайно вражає та різноманітність форм, тем та проблем, яку ми бачимо у творах Шевченка. Є в його творчій спад-; щині і романтичні балади з елементами містики та чаклунства, і ліричні поезії про кохання, настільки щемливі, що іноді сльози навертаються на очі, і стилізації під народні думи, і реалістичне зображення народного життя у поемах, і філософська поезія, настільки глибока, що і зараз я із захопленням розмірковую над деякими думками Тараса Шевченка. Окрему частину своїх творів геній української літератури присвятив історії нашої Батьківщини. Велика частина історичних творів Шевченка має під собою реальні події, деякі з творів оперують узагальненими образами. Проте у будь-якому з них ми відчуваємо таку любов до своєї країни, до її народу та історії, що й самі помічаємо щось таке щемливе та горде всередині себе, що заведено називати патріотизмом.Одним із найкращих творів на історичну тематику, зокрема на тему козацтва, є поема «Гамалія». Головний образ поеми — отаман Гамалія. Цей образ не змальовує нам реальну історичну постать, він створений Шевченком. Але ж цікаво, що, попри свою «вигаданість», Гамалія залишається живим для читачів, він уявляється нами як реально існуюча людина. Мені здається, що це свідчення художньої майстерності Шевченка, яка, у будь-якому разі, все одно не підлягає сумніву…Отож, отаман Гамалія. Я уявляю його високим сильним чоловіком з глибокими карими очима, з яких проглядає мужність та звитяга, готовність до будь-яких випробувань. Козаки-запорожці, звісно, поважають та люблять свого отамана. Почувши плач невільників, Гамалія вирушає визволяти своїх земляків з ворожого полону. У місті Скутарі він з іншими запорожцями перемагає ворога, визволяє бранців та повертається додому. Отаман Гамалія — узагальнений образ козацького ватажка. Він сміливий та мужній, не ховається за спини товаришів під час бою, ладний життя віддати за будь-кого із своїх побратимів, тим більше — за добробут та волю своєї Батьківщини. Я вважаю, що Тарас Григорович звернувся до зображення саме узагальненого, ніби «неіснуючого», образу з певною метою… Адже, з іншого боку, він міг змалювати реальну історичну постать, бо історичні свідчення козацьких походів, звісно, були. Але Шевченко створює саме узагальнений образ для того, щоб підкреслити, що усі події, що відбулися з Гамалією і його товаришами, могли відбутися (і, найімовірніше, багато разів відбувалися) з будь-яким загоном козаків. Уявіть собі, що за часів козацтва в Україні були тисячі таких, як Гамалія… Виходить, що мужній, сильний козак, який багато разів ризикував життям за своїх друзів та за Батьківщину, який понад усе цінує у своєму житті козацьку волю та рідну країну, ладний битися не на життя, а на смерть з її ворогами, — це типовий образ! Тобто не типовий образ для літератури про козаччину, а типовий образ з життя козаків! Особисто мене по-справжньому вразила ця думка!Образ Гамалії, як і усі інші створені Кобзарем образи козаків, викликають справжнє захоплення та гордість за свою Батьківщину, яка породила на світ таких синів, синів, що по-справжньому її гідні. Я впевнений, що вивчення літератури, присвяченої темі козаччини в Україні, до нам не тільки більше дізнатися про минувшину свого народу, а й уявити собі козаків, зокрема через образ отамана Гамалії.