Кожна країна у своїй вітчизняній літературі має визначну, центральну постать, яка протягом сторіч залишає відбиток у серцях багатьох людей. Таким символом нездоланної української нації, чия велич та могутність охоплює весь світ, є Тарас Григорович Шевченко, чиї твори і досі не втратили своєї актуальності и перечитуються протягом багатьох віків. Саме він є патріотичним символом України.
Сам Тарас Шевченко жив у дуже важкий для країни період, коли люди страждали від неволі та кріпацтва, а держава від жорстокої та свавільної імперії. У письменника була дужа тяжка доля. Він народився у великій сім’ї кріпаків, а згодом багато часу перебував у засланнях. Та не зважаючи на все це, Тарас Шевченко спромігся зберегти свій талант і дати надію іншим. Протягом усього свого творчого шляху видатний митець навчає усі покоління не бути байдужим до рідної землі, не зважаючи на всі труднощі та перепони.
Не бути сліпим, а боротися за власну волю та свободу. Яскравим прикладом є вірш поета «Минають дні, минають ночі…», який вражає своєю актуальністю і глибинним сенсом. Герой у цьому вірші благає Бога дати йому хоч якусь долю, тільки б не бути байдужим і сліпим, пасивним і не спроможним любити Батьківщину. Краще гірше жити, аніж змиритися зі свої становищем раба. Тобто, тут Тарас Шевченко, як і інших своїх творах виражає свою активну громадську і соціальну позицію вільної людини, усвідомлюючи, що насправді, жоден українець, ні в які часи не буде підкорятися та миритися з неволею. Саме тому великий Кобзар та Пророк спонукає до боротьби за власну долю.
Тарас Шевченко – визнаний духовний батько української нації. З кожним його геніальним у всіх відношеннях твором, пізнаєш творця з нової сторони. Починаєш розуміти всю глибину та мудрість покладеної в твори ідеї, яка спонукає до боротьби за незалежність та вільну долю.
- Ой, лишенько! Кобила в яму провалилась, – переймалась баба Параска.
- Як же тепер витягати її, коли всі чоловіки на поле пішли? – питала баба Ярина.
Та й справді. Всі молоді та здорові роз’їхалися по роботам, а в селі залишились самі старі й діти. Омелько встав, струснув з себе пил, а з ями тяжко заіржала кобила.
Несподівано з-за рогу виглянула небачена в Опеньках раніше машина. Задиринчала, зачухикала і зупинилась. З неї вийшов здоровенний чоловік і назвався Іваном.
- Що сталось у вас? – спитав Іван.
- Та ось кобила в яму провалилась, а дістати ніяк не можемо.
І тоді сталось диво: самостійно Іван дістав кобилу, без будь-якої до Люди зааплодували і причарувались силою такого великого чоловіка:
- Велике вам дякуємо, Іване! Ви – справжня Сила!
Так і прозвали Івана Фріцака Силою.
