12 тестових питань за сестрою​

«Джури козака Швайки» переказ По степу на коні Вітрику мчав найвідоміший розвідник Пилип на прізвисько Швайко, яке він отримав за те, що як швайка впивався в татар, вбивав і тікав. Він був поранений та все одно зумів вбити головного бея в діброві і знову зникнути. Далі йде розповідь про село Воронівку і її жителів сироти Грицика, його найкращого друга Санько та його матері тітці Мокрині, що була дужча за чоловіків, старого і поважного козака діда Кібчика та його онука Демко на прізвисько Дурна Сила. Тутешній староста пан Кобильський, почувши про можливий набіг татар, вирішив підготуватися і подався до Воронівки за новими челядниками, збіжжям. Та Грицик з Саньком крикнули, що татари вже тут і пап втік. Так як пан цього б не пробачив діти пішли з села до Василя Балеймового і інших козаків, що також були з Воронівки. Дорогою вони бачать челядників пана Кобильського Тишкевича та інших, що грабують козаків, видаючи себе за татар. Втікаючи від них та вовка вони побачили як татари гналися за козаком, що сховався в очеретах та так його і не зловили. Коли татари пішли вони познайомились з ним, то був Швайка. Він відвів їх до Василя Балеймового. Коли ж козаки поїхали щоб зібрати інших для битви з татарами до острова приплив Тишкевич, якого Грицик, Санько та вовк Швайки Барвінок взяли у полон. Та коли прибули інші козаки, то Тишкевич хитрощами втік, але Швайка разом з дітьми почав погоню. Тишкевич втік до татар, які почали шукати Швайку. Саме в цей час Швайка взнає про дар Саньки — ворожбу, і вирішує віддати його на навчання до ворожбита дідо Кудьми. Тим часом Тишкевич обдурює Дурну Силу, що втік з полону, бере його у спільники і грабує козаків. Біля Воронівки зустрічаються Демко, діди Кібчик і Кудьма, а потім і Швайко з хлопцями. dovidka.biz.ua Дурну Силу Швайко б’є різкою, після чого Демко з дідом їдуть у плавні віддати здобич та на осуд козаків, Кудьма забирає до себе Санька, а Швайка разом з Грициком їдуть далі. Демка козаки прощають і він з дідом залишається у плавнях, де з іншими строять першу зимову фортецю на острові від татар. Санько вчиться у Кудьми, але той дуже хворий. Коли приїжджають козаки, Швайка, Грицик, то стає відомо, що козаки відбили напад татар і тепер козаки об’єднуються з усіх земель і йдуть у дніпрові плавні. Пан Кобильський підступно ув’язнює Швайку, але приїжджають дід Кудьма, Санько та інші козаки, напускають мару, що вони переяславський староста. Ворожбити визволяють Швайку, а Тишкевича змушують відшмагати пана Кобильського, чим зробили його ворогом для пана. Козаки групуються біля Бобрового острова, а потім нападають тисячею на 5 тисяч татар та отримують перемогу. Але Саїд-мурза збирає нову п’ятитисячну орду і проводе бій біля Бобрового острова. Більше половини татар гине і вони відступають, але і козаків залишилось менше 400 і то майже всі поранені. Вирішують після підкріплення спуститися нижче Дніпра до острова Хортиця і зробити там нову січ, а Швайка зі своїми джурами Грициком і Саньком їдуть в степ.

Кожна дитина приходить у світ безгрішною, чистою. Вона не може комусь заподіяти зло або відплатити за образу. Як би добре було, щоб і дорослі мали теж неушкоджену дитячу душу. Та, на жаль, що більше років проживає людина, то більше гріхів вона має. Скоєні гріхи людини переходять у трагедію особистості. Так і сталося із Чіпкою — головним героєм роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Зі сторінок роману перед нами пропливає життя Чіпки. Яке ж воно у нього?

У холоді, у постійному недоїданні ріс малий Чіпка. Батька свого не знав, ніколи не бачив. Його мати — убога селянка Мотря жила із своєю матір'ю, перебивалася випадковими заробітками у багатих сусідів. Єдиною відрадою у його сирітстві була баба Оришка. Дитяче товариство його не приймало: безбатченко, злидень. Тому не любив Чіпка ровесників і тікав від них до баби — у світ казки і життєвої мудрості. Він цікавився всім — і птахами, і землею, і Богом. Діставав наївні пояснення від баби. Ще з раннього дитинства, часто битий долею, ровесниками і матір'ю, хлопець ріс замкнутим, відлюдкуватим. Чіпка вже тоді закипав ненавистю до жорстокого світу, а старенька гасила, як уміла, ті перші спалахи ненависті.

У дванадцять років пішов у життя, у найми. І мало не спалив хазяїна за те, що той побив його за непослух. Тоді й залягла в його серці ненависть на долю, "що поділяла людей на хазяїна й робітника". Викинутий паном з двору, пас громадську череду. Спілкування з дідом Уласом приносило розраду хлопцеві. Матір свою не любив, бо вона "не вміла здержувати руку над сином", і він ставав ще злішим після такого виховання. В такі хвилини хлопець ненавидів свою матір.

Смерть баби Оришки, останнє панське покарання діда Уласа (забрали знову до двору), відмова громади на випас Чіпкою людської худоби — перші моральні трагедії, які так тяжко переживав Чіпка.

Далі ми бачимо Чіпку-юнака, що повернувся до землі, став справжнім хазяїном. До хлопця прийшло кохання, яке завжди возвеличує людину, змушує сприймати світ зовсім по-іншому. У Чіпки наче крила виросли, він готовий любити весь світ, пробачає людям образи. Але люди позбавили Чіпку землі, і цим вони вбили його любов. З пекучою ненавистю він забрів у шинок та там і потонув у горілці. "Що тепер я? Людський попихач, наймит? Пропало... все пропало!" — так оцінює Чіпка це жахливе для себе становище.

І пішло. Увесь нехитрий його статок поплив у шинок. Горілка вигнала з дому його матір. Він приєднується до злодійкуватого товариства Лушні, Матні і Пацюка. Під їхнім впливом Чіпка поступово став на слизьку дорогу злочину. Здається, вже ніщо не могло спинити Чіпку, але любов і повага до Галі до йому відгородитись від минулого. Та недовго щастя посміхалось йому. Чіпка покаявся в гріхах, став повноправним членом громади, був "такий же прихильний до чужого нещастя, такий же жалісливий на чужу утрату", що здобув авторитет серед селян і його обрали до земства. Але панам, які збирались нагріти руки біля земства, він стримів, як кістка в горлі.

Пани швидко вивели Чіпку із управи. Це вже було останньою краплею, яка переповнила все і залишила в його свідомості тільки ненависть і бажання помсти. Чіпка вбиває і грабує всіх поспіль. Жахливий стан руйнує душу Чіпки, знищує у ній людяне і добре. Так людина мужня, горда вироджується і стає вбивцею невинних людей. Таким став Чіпка.

Трагедія особистості переростає в нього у страшну злочинність, якій немає виправдань.

Роман П. Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" вчить нас бути вірними до кінця ідеалам честі, добра, справедливості, ніколи ні за яких умов не йти на компроміс зі своєю совістю.