Закінчився той безтурботний час, коли можна було цілими днями гуляти на вулиці та насолоджуватися теплом і сонцем. Тепер там постійно йде дрібний дощ. Якщо потрібно кудись йти, то необхідно брати з собою парасольку. Та й одягатися тепер необхідно тепліше. А це означає, що шарф стає постійним супутником. Здається, що осінньому дощу ніколи не буде кінця. Він, не перестаючи, барабанить по вулицях, які тепер схожі на великі калюжі. Але іноді дощ все ж перестає йти та затихає на короткий час, як ніби для того щоб зібрати побільше вологи. А потім починається знову, з новими силами. Дощ вже не такий теплий, який був влітку. Він ллє холодними пронизливими струменями.
Комусь може здатися дивним, але мені дощ дуже подобається. У таку погоду, звичайно, довго не погуляєш, але все ж і в ній є своя чарівність. Іноді, здається, що природа просто задумалася про щось, тому дощ не припиняється. І настрій у такі дні в мене замислений. Адже в такий час можна насолодитися самотністю та звернутися до просторів своїх думок. Можна посумувати разом з дощем і поміркувати разом з осінню про щось своє.
Звичайно, цей час трохи сумний, але все ж він повний очікування та надії. Адже коли дощовита осінь закінчить панувати, на її місце прийде господиня зима, що змінить похмурі сірі кольори на білі.
