"Білий кінь Шептало"-Проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , Степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. З метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . Алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. Оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. Тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. На нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. Не раз на це зверта я увагу і Степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. Степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. Коли ж стався злам?
Є в оповіданні вражаючі епізоди. Ось один із них. Босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. Хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. Кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «Шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . На мій погляд, «лугова синь» — це символ безмежжя.. . й волі».Оповідання «Білий кінь Шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі.
Сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання В. Дрозда набуває актуальності. Сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова!) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. Символічно звучать останні рядки твору: «Під ранок кінь повертається до кошари голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною балаканиною»
Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.
Хома (Массіно) – головний герой новели Івана Франка. Він працює в бюро, активіст, далі – самітник Упродовж усієї новели ми гали духовне очищення головного героя. На початку твору він – відлюдько, самітник. Поступово в ньому відбувається пробудження до життя, до кохання, він вчиться не просто існувати, а жити, прагне «рвонутися до нового життя». Він – інтелігент, розумний, освічений, який оточив себе штучними, хоча й мистецькими витворами культури. Улюблені книги, портрети Гете, Емнрсона, Рескіна, журнали, зокрема стаття Уайльда про Ісуса Христа, захоплення музикою – все це той «ілюзорний світ», у який поринув наш герой після того, як став жертвою кохання. Він став «артистом життя, естетом». Герой працює радником в одному бюро, зайнятий працею, що напружує розум, але не торкає серця. Він ввічливий, чемний, має гарні манери, але не має друзів, нікого не пускає у свою душу. Герой – відлюдько, самітник, суспільні проблеми, людські пристрасті не зворушують його, хоч у глибині серця жевріє іскра кохання, яка не дає йому спокою. Та він боїться навіть собі зізнатися у цьому. Перед нами звичайний чоловік, що зворушує силою свого почуття до дівчини. Це людина з ніжною, вразливою душею. Кохання окрилює його, дає сил боротися. Наш герой любив ліс, любив збирати гриби, природа допомагала відновлювати сили, збагачуватися духовно. Можливо, саме ця любов до природи і сприяла виникненню палкого почуття до Манюсі, яка уособлювала собою саму природу, ліс, була духовно близькою Хомі. Та після втечі коханої молодий чоловік боляче переживає зраду, і це породжує у ньому черствість, замкнутість, відчуженість. Однак Массіно не спроможний вирвати з душі чарівний образ дівчини, котру кохає всім єством, він не може протистояти живим почуттям. У кінці твору він повертається до себе, до людей. Кохання перемогло
