Відповідь:
з недороблених справ і всілякого непотрібного мотлоху: битого скла, битої цегли, поламаних дощок, згореного лісу, висохлих річок, змілілих ставків, кахлів, вапна, рулончика лінолеуму
— Спочатку він стягував сюди тільки недороблені справи. Потім цю країну зліпив, а тепер і за людей взявся.
— А з чого він її зліпив, ваша недоречність? — спитала Аля.
— Як з чого? З того, що люди не цінують, викидають! От, приміром, будується дім. Скільки битого скла, битої цегли, поламалих дощок залишається! Він усе це підбирає. Або трапилася пожежа — згорів ліс. Недочеревик тут як тут — щось пошепоче, і цей ліс уже в Недоладії. Річка висохла, ставок змілів... Люди гадають — куди вони зникли?! А вони вже тутечки!
— І з того, що ми губимо або викидаємо, він збудував отакі величезну країну? — вражено іла Аля. І згадала, як вона разом з татом після ремонту квартири винесла на смітник ціленькі кахлі, вапно і навіть невеликий рулончик лінолеуму.
Пояснення:
Відповідь:
Проблема життя і смерті, мабуть, найголовніша у творі, бо до неї так чи інакше звертається кожна людина. Так і герої повісті "Тіні забутих предків " по- різному судять про це. Здається, життя тут нічого не варте, бо надто легко може обірватися чи у боротьбі з суворою природою гір, чи у безглуздій бійці двох ворогуючих родів, чи ще де. Звідси й гірке міркування під час похорону Івана Палійчука: "Що наше життя?? Як блиск на небі, як черешневий цвіт..." Справді, життя коротке, скільки б воно не тривало. Може, тому й намагаються герої радіти йому, скільки можна..
