Добрий ранок! до будь ласка! Прочитайте уривок тексту. До якого типу мовлення він належить? Які художні засоби, використані у творі.
Що це степ, про який у піснях співають?
Уявіть себе малим, дуже малим чоловіком, отак на палець завбільшки. Уявіть собі, що вас, того маленького чоловіка, поставили на широкій рівній оболоні, на якій зрідка стоять порослі травою старі мурашники. Оболонь вкрита травою, що вам сягає до пояса. Між травою квіти аж хапають за очі своїми кольорами. А гляньте довкола себе... Ніде краю не видно. Обрій неба, наче вижолоблена півкуля, кругом вас далеко спочиває на землі. Ніде ні лісу, ні гори, лише мурашники видно. А поїдете десять миль в який-небудь бік — те саме й те саме... Ні краю, ні берега.
Це степ, український степ зі своїми високими могилами. Це одинокі дороговкази для людей, що туди заблукають. Деякі могили й називаються своїми йменнями; а про деякі ніхто не знає — ні імені їх, ні звідкіля вони взялись.
Ось над одною з менших річок, які вливаються в Самару, стоїть висока могила. Її прозвали Свиридовою. Ніхто не знав, чому вона так зветься, і ніхто не наполягав на тому, щоб її назвати інакше. Але всі старші козаки знали, де стоїть Свиридова могила, і кожний до неї потрапить, хоч би і вночі. Тому-то частенько козаки умовлялись збиратися на Свиридову могилу як на місце, де можуть напевно з’їхатися. Тут і річка під боком, де можна коня напоїти, і трава тут краща для випасу, і кущі над річкою, де при нагоді і сховатися можна.

Відповідь:

Авґуст Ґлуп:  «Я дуже люблю поїсти, особливо шоколад. Мені його завжди мало. Добре, що я знайшов золотий квиток і поїду на шоколадну фабрику — там справжня шоколадна річка. Ох, яка смакота! Я там наїмся…».

Його мати сказала: "Я знала, що Авґустусь знайде Золотого квитка... Він щодня з'їдає стільки шоколадних цукерок, що було б просто неймовірно, якби він його не знайшов. їсти — це його пристрасть. Це єдине, що його цікавить. Але ж це краще, ніж бути хуліганом і стріляти на дозвіллі з самопалів, правда? І ще я завжди кажу, що він стільки не їв би, якби не потребував поживи, правда? Бо це ж вітаміни. Як він зрадіє, коли побуває на легендарній фабриці містера Вонки! Ми пишаємося ним!"

Пояснення:

- Доброго дня, Валентине Чемерису! Мене звати (твоє ім'я). Можна, будь ласка, взяти в вас інтерв'ю?

- Так, звісно. Постараюся відповісти на всі твої запитання, (твоє ім'я в кличному відмінку (Олеже, Олександре, Тетяно т.д))

- Добре, дякую, розкажіть де ви навчалися?

- Я закінчив літературний інститут імені М. Горького в Москві.

- Чудово, а чи розповісте, що на вас вплинуло або надихнуло писати твори?

- Так, звичайно. Мене ніщо не надихало, я відразу, як навчався в школі зрозумів, що буду поетом, а саме сатириком–гумористом.

- Як цікаво, а от крім письменництва в вас є ще якісь захоплення?

- Так, я - заслужений працівник культури України, але це не головне, адже в мене є такі прекрасні діти, з якими я багато проводжу часу.

- Згоден з вами. Ну, й на кінець, може, ви ще щось додасте або вважаєте за потрібне повідомити читачам?

- Наче все тобі розповів, що ти хотів би почути.

- Ну, добре. Дякую за те, що погодилися вислухати мене. До побачення!

- Нехай щастить! До побачення.